Обстоюючи велич свеї культури, треба добре тямити, що культурність викохується тихцем, терпцем і тямкою, а не шалом, що так і гне, щоб зареготатись, розігнатись — і в дуб головою. Чую, як говорить культурна кляса тих народів, що вже не мусять доводити величчя своєї нації, ба навіть остерігаються згадувати за величність. Слухаю — й заздрю майже чорно, бо не потраплю так мовити навіть по своєму. А якби вони глаголили на наш копил? Їм-би сам посполитий люд сказав: "Клясо, геть із кляси! Не культурна єси!"
Мало хто, проповідуючи добру вістку про велич, має справді якесь уявлення загально про культуру й зокрема про ще не зовсім утрачений український культурний скарб. Чи не кожен хоче оголосити: "То я — культурний, то я — величний! Чи тямиш ти теє, дурню?!"
Культура потребує культурників і культурництва. Доводиться перти плуга й, можливо, в праці сконать на тій ниві, що либонь тільки потом твоїм зроситься, вільгости й влекшення не відчувши. Ось маєш терпець і тихець. А пам'ятати-тямити треба тисячоліття, що забудуть тебе взатра, навіть не всьвідомивши..
Немає коментарів:
Дописати коментар