Вечориться? Вечорує? Ага, вечоріє. Небо, наче миска, де на масному дні, як та остання галушка в сметані, лежить місяць, іще молодявий, їстівний. От зара', вже зара' до миски присунеться темніша хмара й проглине одним-одну галушечку, щоб ізразу з'ясувати, що то не галушка, а порожня банька: в їй усередині, по банькатому поверсі отруйними блішками комашаться якісь науково-хвантастичні людці, що вже повилазили на Місяць не об'явившись, не замельдувавши справжньому людствові. Тю! А ми й не знали. От заразісінько темніша хмара своїм обвітрям повикривляє їм усі виміри й спостерження.
А я спокійнісінько й далі заглядатиму в свою миску. Бо неочитаний і тому осьпівую, що бачу, не переповідаючи повиколупуваних із книжки брехеньок.
Немає коментарів:
Дописати коментар