Мало що так виразно показує нашу віддаленість од колишніх предківських житків, як Спасівка-ласівка. Вже на Спаса їм потроху відчинялися двері до споживання: звідти до рук (і до рота!) викочувалося рум'яне яблучко. А по Першій Пречистій — суцільне заживання овочів своєї праці з мнясницями, весіллями й усякими иньшими плотськими потіхами.
Ми-ж собі живемо за тією приказкою, що "їв-би в в піст, дак не дають і в мнясниці". Або ще: "є ложка, та миски нема". Спасівка в сьогочасного православного християнина — то час остаточного відпусткового напруження останніх сил. Ще постом розтринькується вщент гірка пандемічна копійка. А там уже ложка шкребе порожню миску, а далі — черпає ту пустиню, де малося бути мисці.
Боже, поможи!
Немає коментарів:
Дописати коментар