Ми справді маємо "уроки історії" — в нашій мові вони більше в множині, т'але досить і раз урокові приступити — й уже треба вишіптувати, виговорювати з в'язей, плечей, грудей, ребер і ніг, і животів, і ялитів. Пристрітні уроки-врочища історичні колючками беруть, печінку в'ялять. Впали на луги й на луки, на ліси дрімучії, на степи степучії історичні наші — й вітряні, й водяні, й погадані, й применовані. А ще й прилюбовані. Нападають, стисками стискають нас уроки історії.
Пху, пху! Уроки на сороки, а помисли — на коромисли. Помисли-ж за те, що зурочила нас історія. Чи не відьма вона, бува?
Немає коментарів:
Дописати коментар