субота, 19 червня 2021 р.

Імко

 От де-хто тішиться житками, аж підскакує, й нехай собі, а з мене добрий меланхолік. Повсякчас колупаю маленьку прикрість, журно радіючи, шо не суне більша. Ах, ті очі, як два вечірні озерця в степу! Це-ж уздрівши їх аж скрикнув Шевченко: "А он бачиш? очі! очі!" А що-ж, ми, меланхоліки, такі. На що ми здалися? Хвилозопське питання, їй-же Богу. Тішимося своєю приреченою слабкістю й у тім наша доленосна сила. Ми збагнули життя. Кажете, не дуже мудро збагнули? Таж зручно збагнули, імко.

Немає коментарів:

Дописати коментар