На "с"

Тіло ходить по своєму городу і бачить, що там усе росте, цьвіте, родить, оновлюється й готове так жити вічно. Усе є: смашне, здорове, сите, довільне. Але чогось скрізь лежить якась сіть.

- Ти чого тут лежиш? Як звешся? На що ти, на віщо?

- Сама не знаю. Лежу поки-що. Якось на "с" називаюся.

- Сітка? 

- Може. Ловити й оплутувати. Але то потім, як настане негородня пора.