Тіло ходить по своєму городу й бачить, що там усе росте, цьвіте, родить, оновлюється й готове так жити вічно. Усе є: смашне, здорове, сите, довільне. Але чогось скрізь лежить якась сіть.
— Ти чого тут лежиш? Як звешся? На що ти, на віщо?
— Сама не знаю. Лежу поки-що. Якось на "с" називаюся.
— Сітка?
— Може. Ловити й оплутувати. Т'але то потім, як настане негородня пора.
Немає коментарів:
Дописати коментар