Знайомий видав доньку заміж. Як тепер між людьми ведеться: пожили на віру, повірили та й побралися. Дуже тішився батько, але раптом дочка каже: заськи, будем брати шлюбну розлуку. Знайомий — чоловік дуже делікатний і до дітей ніжний, як контрабас. А таки якось вигадав часинку, питається в неї:
— Що-ж ви, доню, розходитесь, що там за причина?
— Та він, тату, ідійот. (Без оклику)
— Овва! (З окликом) Ти поспитай мами, хай вона розкаже, як з ідійотом жить, сорок років уже живе.
Не спитала. Досьвід життя з ідійотом уже геть не цікавить молодичок. Отак і мамути перевелися — ніде їх тепер нема, а були скрізь: кудлаті такі, гарні, з довжелезними бияками. Але що-ж удієш: ідійоти були. Бо мамути. Як-би не ідійоти, то не були-б і мамути. От і перевелися.
— Що-ж ви, доню, розходитесь, що там за причина?
— Та він, тату, ідійот. (Без оклику)
— Овва! (З окликом) Ти поспитай мами, хай вона розкаже, як з ідійотом жить, сорок років уже живе.
Не спитала. Досьвід життя з ідійотом уже геть не цікавить молодичок. Отак і мамути перевелися — ніде їх тепер нема, а були скрізь: кудлаті такі, гарні, з довжелезними бияками. Але що-ж удієш: ідійоти були. Бо мамути. Як-би не ідійоти, то не були-б і мамути. От і перевелися.
Немає коментарів:
Дописати коментар