Мій духовний чорнозем

Ще 1890-го року кравець Лейба Штраус пошив мені мої 501-і ташні конярські штани з ґенуйської, чи пак дженовезької бавовнянки. Двома парами волів чумаки силкувалися роздерти - не розідрали! Отака глибока міць. Давно в культурі.

У Космосі

В СРСР астронавтів називали космонавтами. А й справді на віщо совіцькому чоловікові летіти до зірок, коли можна з зіркою на чолі відразу висісти в Космосі?

Скарбниця мудрости

З будь-якої обставини можна наколупати трошки мудрости. І долучити ту мудрість до збірки свого смутку.

Post mortem

- Над смерть біди не буде, - сказала народня мудрість.
- Над смерть і реклями не буде, - відказала споживча справжність.

Готель Україна

- Гальо, це готель "Україна", Ви забули...
- Україно? Ти готель? То що я в тобі забув?
- Ви забули заплатити за кімнату.
- Х-у-у-у-х! А я вже злякався! От що, Україно, батьківщина - не готель і за своє місце в ній я повік не розплачуся!

Заплаканий лікар

Щойно доконав переклад роману. Плачу. То тільки в причті лікар, скінчивши розтина, але ще не зробивши всіх дослідів, ридає, сам не знає чого: чи над колись живим тілом, чи над тим, що колись іще міг-би попоратися коло живих.

Квітчине весілля

Мене, яко чоловіка, кортить бути й Квіткою, й Українці чоловіком добрим та мужнім. Як красою та користю вквітчатися?

Цьвіте терен

Слово "реґійон" — дуже нещасливе, зловіщувате слово. Де тільки не з'явиться, там біда. І не тільки в Україні, а скрізь, як українською мовою віддавати. Може хай буде "терен"? Теж чуже, але таке рідне, багато хто на його вже й "терен" каже. Цьвіте терен...
Повернімо Балтицько-Козацькоморський терен, Евро-Атлантійський терен - гарно! Га?..

Слова-перекинчики

Наших академіків можна спроста віддавати як academics. Рівень, знаєте, - навіть слова-перекинчики каються.

За мандрівництво

Треба розвивати нам мандрівництво. Ой! А шо воно таке? Ну... То те, що в мандрівників, по вашому, туристів.
Тепер, як-що подумати, мандрівників дуже мало. Ну кого тепер назвеш мандрівником? Мало кого... А мандрують-же майже всі! То на віщо нам той туризм, той турист? Мандрівництво! Мандрівник!

Невидимий дарунок

Можна зрозуміти, чому здоровля для багатьох - бог. І чого ще більше людей бореться зі здоровлям, ніби Яків з Богом. Справді, хочеться дізнатися: на віщо нам дано смерть? І неодмінний досьвід передсмерти з тією довгою, ретельною до неї приготовою , що, як та старосьвіцька бабуня, невідомо звідки ще й досі береться і все якось знає: що на чоло, що в жменю, що в ноги. Хто ти, Бабцю?
Чому снаги маємо менше, ніж якийсь сусіда, і чого вона все точиться, як з дірявого відра, хоч-би як притикав? До здоровля звертаєшся: хто ти, де ти, як тебе знайти? А воно мовчить. Од здоровля тікаєш, а воно мовчки наздоганя. Обертаєшся, заміряєшся пляшкою, пробуєш упекти цигаркою, замучити працею, просто ззісти - а воно хапає за плечі, валить, завсігди долає.
Лікарі - хоронителі здоровля, обернені до нас своєю ученістю, але мабуть унутрішнє коло скликає якість таємні, справжні консиліюми, де всі одне перед одним признаються і сповідаються, що здоровля ніколи не бачили, але пильнують, сповідують і сподіваються, як ті мудрі діви. Бо до кого, як не до їх, таких учених і відданих, першими прийде здоровля, коли таки прийде?
Чи здоровля - бог? Здоровля немає, а Бог є.

Одежна скрута

Люде, коли одягаються, силкуються щось сказати, й не просто: "я голий — негарний". Та однаково щось невибагливе: "в мене тонко на гроші". Чи: "в мене на смак сухо". Або кажуть зразу, що бракне й того, й того. Але тоді одне стильно перебиває друге. 

Сама за себе падалиця

Ми переймаємося тим, що перекладництво як фах скоро загине. Перейматися не слід: перекладництво вже вмерло, хоч і не лягло до ями. Бо всі тепер тлумачі, й кожне безхитро оздоблює тлумачення собою. Просто не кожне готове безпосередньо пити саму-но чужу кров. Тому ми досі ходимо межи рештою тлумачів, і будемо невмерлими ще довго-довго.
Ну, хіба-ж то не романтично?

Граючи на шмат

Ах, як-же грайливо тепер називають коханих - партнерами! Хочеться зразу сісти до столу і забанкувати. 

Хисткий чоловік був

Лікар сказав йому: "Тепер як-що жити, то вже здоровля пильнуючи". І скоро з'ясувалося, що, всупереч жінчиним підозрам, він - не п'яниця, не обжира і не обтяжений їдимим і питимим, знесилений бахур. Що він навіть не безвільний ледацюга.
Але гостро повстало питання: ким-же він усе те життя був?

День зустрічів

Народ просто завважує, що на Стрітення зима з літом пострічаються. Але Стрітення — й наше, перекладницьке, сьвято, й ми без стрічи не лишилися. Цього дня перекладар зустрічається з Джерелом, переклад — із Першотвором, наблизне розуміння з неминущою Істиною.
Про що думає Праведний Симеон Богоприїмець при тім стрічанні? Про своє сьвятеє, але либонь і про перекладницьке грішне: хто з нас не збентежився, коли його тлумачення нахоплювалося на правду?

Вежі та слони

Маємо баронів, що самітно сидять у вежах. Сидять у готові: при всій зброї, ще й з партизаном при стіні. Сидять і оглядають крізь стрільницю близьке вкраїнське бойовище. Сидять у вежі з кости московського слона.
Одно добре: раз вежа з кости, то, виходить, уполювався московський слін.

Уже під слідством

Як вийшов мені рік, то батьки змушені були віддати мене до закладу, що в СРСР пишався зворушливо християнським іменем "ясла", а по вкраїнському мав-би називатися "дитячим захистком" чи "охоронкою". Говорити реченнями я почав ув одинадцять місяців, а ходити самостійно - лише в рік і два.
І ті два місяці я стояв у немовлячім "манежі", спершись на поренчата, і  слухав, що мали мені сказати добрі мої вихователі. То ось тепер я уявляю собі те так. Виходить до нас, захисткових дітей, вихователь і промовляє:
- От ви собі ніби діти, а більшіна то наче ще й немовлята. Здається, безвинні, позірно безгрішні. Ви хочете любити маму з татком і мене, тому десь чемні і капку слухняні. Але-ж не забувайте, що ви вже майже готові злодії, брехуни, облудники і ще не скажу хто, бо рано вам знати. Але повиростаєте і тоді вже знатимете. Оце вам мій суд, а тепер мовчіть, сопіть і дожидайте Страшного.
До чого це я приплів? А мені воно ввижається мало не що-разу, як чую в церкві панотецьке казання.

На безлюдді й Хома чоловік

 Як ти не Юда, то може буде ще з тебе хоч Хома. І це добра надія, що маєш трохи й віри й вислужив собі цятинку любови.

Усе в одно

За красних молодощів я дивом дивувався, як не припадав до смаку якійсь дівці: не має вона смаку, чи що? За мудрої змужнілости в мене те саме з читачами.

Теслярські мірковання коло дошки

Хто з тих щасливих, що ходили колись до небагатьох українських шкіл, не пригадують грізного покрику: "До дошки!" І ходили, а що-ж удієш? Мус великий чоловік. Тепер дізнаємося, що питомий український школярик із якоїсь, скажімо, Колеґії Ґалаґана не знав-би, на яку ступити. І не тому, що не готували лекцій. Просто не здогадалися-б, до якої дошки.
До жахливих уроків, і зурочених відмінників, суржикуватого двійошника додається ще одне відверто нешкільне слівце. Українські учні мали-б ходити до таблиці. 
Школа в нас, кажуть, дуже вже консервативна: пильно заховує свої консервативи, презерванти і просто консерви совіцької традиції. Але треба робити анабіозу - хто не прокинеться, не нарікайте!

Голодні й жадні

"Блаженні голодні й жадні правди, бо такі наситяться" — то найтяжче, найнежаданіше, а для багатьох і найстрашніше блаженство. Хоч самі слова, оголені слова готові повторювати й сьпівати до-несхочу. Але правди ні їсти, ні навіть брати до рук не бажають. Замісць шукати, ховають ту харч. І жадні не жадні...

Безпредметовність

Щиро багатими стають тільки ті, хто щиро любить гроші. Гроші, а не речі. Бо гроші неречовинні. А речі занадто предметові.

Соліпсизм

Багато хто вірить, що не знані йому слова просто не існують. Ті лицарі крайнього ідеалізму навіть у своїх незагрожених баштах не знімають тяжких обладунків.

Кораблетонці

 Совіцькою добою чимало питомих слів уважалися за такі вже маловживані, що їх забували навіть викидати з есересерівських словників чи хоч позначати мертвечими зазначками. Компьютер і досі не всіх їх мітить криваво-червоним. Тепер ті слова можна показувати народові як славних спасеників і зацілільців великої трощі. 

За двоїстість

У нас майже всі мистецькі переклади (сподіваюся, що майже, а не всі!), рідною мовою виконані, є двоскладові: половини слів бракує перекладачеві, а другої - немає в поправній українській мові. Ця остання частина поділяється ще на дві: культурні интеліґентські москалізми, що поважно засіли в мові, і позичені чи власні мовні вигадки, що заступають незнані або "неориґінальні" питомі наші слова та вислови.

Доморобництво

Виробня вже припиняється, бо життьовий цикл добігає кінця. І тут з'ясовується, що вироблялася тільки побічна продукція, основне виробництво так і не починалося. 

У царстві интересу

Профан завжди буде обскурантом - тут интерес.

Пекучі образи

Лагідне сьогочасне суспільство силкується нікого не скривдити — й на його всі ображаються. Воно-ж зневажає тільки Бога — й саме на Його кривдується.

Значний обскурант

Поважніші обскуранти, ніж я сам, мені ніколи не траплялися. Саме тому я з собою тільки й зустріваюся, й лиш у собі застрягаю.
Люблю сидіти в собі в темряві.