Українці не мають ідентичности. Я ще ніколи на бачив двох ідентичних українців. Українців ніщо не ідентифікує: можна не знати мови, не мати в собі жадного вкраїнського вмісту чи змісту, не мати жадного споглядання Вкраїни, — а от вилізти й українцем назватися й іще цупити решту за коміри, поли й штані — мовляв, не минай і мене, тут українець!
Українцем треба народитися — тільки не в мами, а в себе, не в хаті, а в собі. Тому в нас саморідність, а не ідентичність. Надто довго нас не помічали (не ідентифікували), надто довго нас дезінфікували-заперечували. Хтось не склався, а хтось і розклався. Тому випадає самотужки збирати себе докупи, на купу не киваючи.
Але тут ми модяні, тепер усі мацають: де та моя ідентичність? Та нема ніякої ідентичности! Усі тепер мусять саморідно стверджувати себе.
Українцем треба народитися — тільки не в мами, а в себе, не в хаті, а в собі. Тому в нас саморідність, а не ідентичність. Надто довго нас не помічали (не ідентифікували), надто довго нас дезінфікували-заперечували. Хтось не склався, а хтось і розклався. Тому випадає самотужки збирати себе докупи, на купу не киваючи.
Але тут ми модяні, тепер усі мацають: де та моя ідентичність? Та нема ніякої ідентичности! Усі тепер мусять саморідно стверджувати себе.
Немає коментарів:
Дописати коментар