Ключі й одмикачки

 Колись дорослі намагалися справити чужим дітям таке дитинство, яке вони самі хотіли-б мати, або таке, яке вони хотіли-б дати своїм власним дітям. То стосувалося до боку естетичного й до боку етичного. Виховуючи дитя, що живе поруч, ви бажаєте, щоб воно відрізняло гарне від потворного, й правду від кривди.
Тепер чужі дорослі накидають дітям химери й химороди власних дозрілих, хоч, може, й инфантильних житків, або намагаються відгадати, що тих дітей могло-б найбільше приманити й звабити. Ті дорослі — щурячі дударики.
Український письменник має діяти першим способом. Раз, він повертає дитині її рідну вкраїнську мову, повертає її такою, якою її вкрали перед тим, як ув'язнити й понівечити. Письменник пише книжку малому собі, то-ж чому мова має бути довершена? А тут уже тому, що найважливіший, визначальний письменників зв'язок — то зв'язок із мовою. Саме він робить письменника письменником — і неповторним. У цьому розумінні письменникові не годиться бути дитиною. Саме так: спершу треба довести, що ти майстер, а потім — що ти неповторний. Довести самому собі, а це найтяжче.
Звісно, навіть найбезхистіший український письменник — то подвижник і мученик. Він двигає нашу мови проти одержавленої суспільної води, він мучиться з громадою нерідномовних рідних і вірних, подвигаючи її жити не так, як усі хочуть, не по угодовськи.
Як було перше, то має бути й друге. Вдруге, наші письменники мають творити сьвіт цікавий (гарний) і добрий (правдивий). Діти нашого народу століттями змушені були жити в негарному й недоброму сьвіті, але діточе чуття красного й справедливого заховалося й збереглося в переказі. Переказ тут важливіший за історію.
Ідея має перевершувати буття. Або його вивершувати. Образ родини: тато, мама й діти (у множині). У живому чині родина буває всякою, такою її можна й змальовувати, але — з погляду основоположного образу, досяжного, невтраченого ідеалу.
Слово "ґендер" навіює конотацію певної дисгаромонії, несправедливости, що потребує негайного виправлення. Під "ґендером" найчастіше розуміємо жінку, що має право на все. Так на все, навіть на те, щоб не мати дітей, не бути мамою. Але дітям ті права й ролі — на що?
В Україні теж уже віддавна жінка може (мусить?) виконувати традиційно чоловічу ролю. А чоловік дістав право (обов'язок?) виконувати ролю традиційно жіночу. Так чи инак, а дитині має скластися гармонійний образ, як-що не може бути гармонійного сьвіту. Хай буде образ сьвіту, де жіночого й чоловічого вдосталь, як-раз скільки треба.
Дитину треба виростити людиною, що матиме власну родину, знатиме, якою родині повинно бути. У тій родині через образ сімейства має плекатися образ українства й образ Божества. Українці — ще й досі родина, що вірить Богові. Вони так діють. Так жити й надзвичайно важко, й надзвичайно легко воднораз.
Які книжки читати? Схожі на казки. Такі книжки, щоб читати їх уголос, читати їх разом, щоб через них єднатися. Такі книжки, щоб гуртом натоптуватися Україною, поки ще не пізно. До України прикладаються золоті ключі, але чомусь майже всі її двері відмикаються злодійськими відмикачками.
І ще було-б зовсім добре, як-би ті чудові тітоньки й дядьки, що пишуть за дітей і для дітей, не забували мати й глядіти власні діти. Багато-багато, ціла безліч хатніх, свого хову читачів!