Логофобія

 Життя, як звісно, то вулиця. А обабіч улиці — кущі та корчі. В тих кущах і корчах — не опришки, бо сьогочасне життя, то не дорога в карпатськім лісі, а, як було вже сказано, вулиця, часом і осьвітлена. У кущах і корчах уподовж улиці — незнані вкраїнські слова.
Усі бояться незнаного, невідомого. Он де-котрий перекладар із біологічним минулим біологічно злякався слова "Маріюпіль", самого згуку злякався, навіть їздити під Маріюпіль, тепер небезпешний, не довелося. Сіверодонецького не боїться, а Маріюполя чогось ізлякався.
І всі бояться. Московського знаного не бояться. А свого забутого полохаються. Я сам, на що вже безстрашний і сьміливий, не що давно натрапив на слова "сількісь", "иносе(и)" й "инось". Словник запевняє, що воно слова лагідні, заспокійливі, але однак страшно — хто їх знає, остерігся встромляти їх у навіть у геть бешкетницький переклад.
Біймося, бо ще й далі буде...