За вуаликом слів

 Єдиний арґумент, що його я як особистий українець чую в тиховії летючої орнаментальної прози — "ти не людина". Ну, гаразд, ти людина, але ви не люде. Ну, нехай собі, ви люде, а таки не народ. Хай народ, але не історичний.
Боюся говорити, що історія нас розсудить. Ми вже історично судимі й смертельно не хочемо померти в тюрмі. Не засудивши винних, стративши невинних, історія втратила право вершити над нами суд. Дайте нам самим судити, люде ми чи не люде. І Богові.