Заходив по довідку до ректорату своєї старенької альма-матері, університету Володимирова имени Тарасового. Там мій одинокий український голос просурмив відступ у лунких коридорах, забренів, ніби крик крикуна в пустелі, що не кається ніхто. По наськи ніхто ніде не гомонів. Навіть красунечка в вишитій сорочці без паска й запаски. Ну чого ще не зробили Тарас із Володимиром, щоб і в нас як у людей мова була?
Дарма! Знай собі шварґотять по чужинськи. Може щось учувають, не доведи Господи?
Щасти тобі Боже, славетний університете, де так прагнув закоренитися Шевченко! Чи вже перебажав? Можна й по смерті добирати, живі всі в Бога.
Цей ректорат замешкав був колись сам Юрій Нарбут, тут по хатах просторої кватирі стояли такі любі його серцю старожитності. Ще було їх... А тепер нема.
Справді сумно, сумно аж за край. А що як назвати той ректорат "ректоратусом", "ректоріюмом", "ректорнею"? Чи не поможе? Бо й ректорів-же міняли — не помага.
Дарма! Знай собі шварґотять по чужинськи. Може щось учувають, не доведи Господи?
Щасти тобі Боже, славетний університете, де так прагнув закоренитися Шевченко! Чи вже перебажав? Можна й по смерті добирати, живі всі в Бога.
Цей ректорат замешкав був колись сам Юрій Нарбут, тут по хатах просторої кватирі стояли такі любі його серцю старожитності. Ще було їх... А тепер нема.
Справді сумно, сумно аж за край. А що як назвати той ректорат "ректоратусом", "ректоріюмом", "ректорнею"? Чи не поможе? Бо й ректорів-же міняли — не помага.
Немає коментарів:
Дописати коментар