До зір крізь терня

Ми продираємося до зір, але в тому нам непутить терня. Це терня — астрологи-лічозори. Людство не перестає дивом дивуватися на зоряний небосхил, а планетники невгаваючи провадять з приводу зір сеанси крихітного "сенсу". Але прикрість у тім, що той крихітний "сенс" вони, бровою не моргнувши, від імени безмежного неба накидають чималому сьвітові.
Здавалося-б, а мені якого батька горе? Сказано-ж: не любо — не слухай, а брехать не заважай. Але Вкраїні невтомно пророчать розлад і розпад навіть і з цього, невідомо від кого втаємниченого, кутка. Ясно, що не без застереження: невідомо-ж іще, яка буде дія ненароджених ліній. Овва! А йдеться-ж не за робітний тиждень і хатні вихідні — на десятиліття провіщаємо! Самого маґістра під той час може вже й ні на землі, ні на небі не бути, а його кремезні домисли сидітимуть по всіх календарях.
Перепрошую, астроложе, крути, та не перекручуй! Нові лінії вже народилися, і ми ще повоюємо! Звіздарі повчають: сьвіт змінився безповоротно й наука все переважить. Однак саме існування волхвів сьвідчить про незмінність сьвіту й несилу науки щось подіяти з самозванськими пророками й ширенням їхніх велезначних догадів. Саме тому притьмом раджу всім охочим до звіщення — писати свої гадки невилазними, але й несуцільними, як те терня, віршами, як це робили метикуваті попередники, щоб крізь мереживо кольок і остюків можна було таки бачити, хоч коли не коли, провідну зорю.