Поти жбан воду носить, поки вухо увірветься

Злам іде повздовж совіцької демаркаційної лінії. Совіцькі люде є скрізь, але тільки в РФ вони потрібні. Ще й до зарізу, аж ґвалт, хоч повісься! А Вкраїні вони й не потрібні, й не до снаги вже. От і ремствують. Хіба ревуть воли?.. Клясика наша. А тут і ясла вкрали.
Совіцька людина потребує невичитаної з книжки простоти й принагідного насильства. Як-що це насильство не над нею, то буде з її боку. Дурний гірший за злодія, так у нас кажуть, бо дурний несе злодія, мов той огир: вже й казковий злодій без голови, а комора однак порожня, ще й підлизана.
Совіцьку людину дратує те, що вона не дістає простої відсічи як на словах, як і на кулаках. Витребеньок вона не любить, за витребеньки буде мститися.
Совітчину можна скинути як стару шкуру, вона й сама лізе, як повзеш крізь вузьку розколину. А тепера вузько розкололося! Ніби та сама порцеляна, а води не держить. І не зогледишся, як опинишся на чийомусь боці. Але на кожному боці доведеться походити голяка. А от куди йти голому — то вже питання. Та совіцька людина не любить питаннів, вона любить відповіді. Й не читає історії, навіть як-що то історія КПСС. Навіть історія КПСС мусить існувати в переказах і леґендах непротинічного міського фольклору.