Утішайся, замружившись

Я віддаю належне правдивому мистецтву за щиру правду, висловлену образами, що промовляють до душі, а, через душу, й до тіла. Оце й буде той вічний революцьонер, той дух, що тіло рве... до чогось. Виказане в мистецтві, навіть красному письменстві, нез'ясовне, а коли й огудливе богослів'я сприймаю як неминучу довагу до стражденних душевних правд. До речи, цей тягарець не дає пристрастям остаточно розшматувати нас, а нам самим — не дає свиснути в комин, наче спущеним ґумовим кулькам, коли від їхньої улюбленої дірки прибирають пузвеликого пальця.
Ясно-ж: мистець, занадто заклопотаний на душевному поверсі своєї витонченої господи, ще й думками — вічно в тілесній пивниці, не має ні часу, ні снаги на облаштовування духовного пів’ярусу. Одно слово, вгору глянуть ніколи.