Знай швець своє шевство

Надаремне "Український тиждень" силкується віддавати імена й прізвища московитів на манір московський. Доконче як-що це Свєталана Міронюк і Сєрґєй Пархомєнка. Гадаю, що, виїхавши з України, поживши в Московщині, вони багато чого змінили в собі, але наші ймення хай нашими й лишаються. І мовним редакторам до них зась! Найпаче коли немає пристойного мовного виправляння, й високі незалежні думки  «наштемповані мовним клейном тих, хто був "грязею Москви"», вкриті нужею невільничих москалізмів. Випощена, необарвлена мова шамкотить, а там, де вона всиловується прикрасити себе сталим виразом, ті сталі вирази стають, як барани, бо не до тої мови втрапили.
Мало писати й говорити додільні речі вкраїнською, треба щоб мова відроджувалася! Бо йнакше її, нудну, справді доведеться квітчати здохлими кульбабами суржика.
Віддавати не наші ймення нашою мовою теж уміти треба, тонко показуючи, що воно — не наше. Даю навід: український Антонович є таки Антонович, а московський чи литвинський буде вже на "-віч". Наочно? І навпаки: український Макаров був-би Макарів, Державін став-би Державиним, бо так по-нашому добре, а в нас колись силоміць людей поробили "-овими" й "-іними", се-б-то ніби иньшими, від українців инакшими. Це коли Гумань стала лиш Уманню, а Хвастів — Фастовим для чужомовного благозвучия. Даймо на обраду: може готовий Макарів станеться Макаровим, як будуть відміняти, не скасовуючи. То звичаєм українських прикметників присвійних.
Чи так, чи йнак — аби не голосовдавання.
"Український тижню", будь українцем!