Ми тепер усією громадою тяжко заходилися довкола середньої кляси. А проте як-раз перед цим поступові елементи громадянства щось із двісті років робили все, що змога, аби лиш ту середню клясу згладити зо сьвіту. От хіба що називали вони її йнакше, по вченому, на французький лад — petite bourgeoisie або, звичайнішою тепер мовою, petty bourgeoisie, це-б-то дрібною буржуазією. Ця здрібніла буржуазія, походженням із побільшеного селянства, особливо мулила собою очі поступовцям (не плутати з опортуністами). Малюків-буржуа підставно вважали за носіїв усіх нікчемних рис, що викривають незглибиму дурість споживацького життя призбирайлів.
Що-ж відтоді змінилося так докорінно, й де загубилася дорогою нешановлива прикладка, відколи заступила її ваговита поважність означення "сердня кляса"? Середня кляса найбільше за всіх пролетарів хоче жити в безклясовому суспільстві, сказать-би то, межи своїми. Знедолені кляси теж бажали-б жити в тому самому безклясовому замісць його тубільних дрібнобуржуазних осадників. А велика буржуазія перебуває майже в одволіклості, призбиравши стільки, що не то що тут дожити, а в пеклі місця-часу не стане злічити й розподілити. Тому великій клясі доводиться шукати затули від вітру нісенітного в щирій доброчинності: взяти розумно все те, що погано лежить, і потроху давати дурням так, щоб і в них хати держалося.
Як бачимо, первень (субстрат для дрюкованих) дурощів і тут ліг міцно й несковирно. "Дурість незмірно дивовижніша за розумність: бо розумність має свої межі, а дурість не визнає жадних." Це Клод Шаброль, невтомний дослідник дрібної буржуазії, її дурощів й апокаліптичних хиб. За те й взивали його часом комуністом. Він-же й розкриває нам правдиву альхемію перевернення дрібної буржуазії в середню клясу. У фільмах Шаброля з буржуїнства що-найперше стягається покрив католицької віри, зрізаються гамівні пута християнства. А на що вони хом'якові? Хай дурненька тваринка як слід погуляє, волею потішиться! Бо "викликають смуток (песимізм) не самі люде, а те, як вони живуть.".
Саме тому в творах добродія Шаброля хом'яки вбивають, як вовки, й свинячать, як свині. Домінік Молль зафільмував кіно про хом'яка в образі несибірського лемінґа (несибірський виявляється звичайним). Це таке кіно, що переглядаючи його прихапцем, я був певен, що воно — Шабролеве.
Нікого не шкода: ані Шарлотти Ґінзбурґ, ані Шарлотти Рамплінґ, навіть Андре Дюсольє — дарма, хоч я його й давніше знаю. Не відомого мені близько Льорана Люка — й поготів.
Але жаль бере через бідолашну тваринку. Люди-людці, попри всі свої заплутані паскудства, живуть далі й навіть наміряються сплоджуватися, а безневинний лемінґ, що, за законами самої Природи, мав-би плодитися й намножуватися, безборонно, безглуздо гине — без пари, без приплоду!
То хто-ж вона, та живуща середня кляса, що й далі заховує в собі найпотаємніші й найстидкіші гріхи дрібної буржуазії, що й далі шукає крутити революцію й по дурному кому попадя віддавати солоні овочі революційні? А то ми з вами, люди добрі, як-що поталанить і не стеряють! То будьмо-ж богобійні!
Що-ж відтоді змінилося так докорінно, й де загубилася дорогою нешановлива прикладка, відколи заступила її ваговита поважність означення "сердня кляса"? Середня кляса найбільше за всіх пролетарів хоче жити в безклясовому суспільстві, сказать-би то, межи своїми. Знедолені кляси теж бажали-б жити в тому самому безклясовому замісць його тубільних дрібнобуржуазних осадників. А велика буржуазія перебуває майже в одволіклості, призбиравши стільки, що не то що тут дожити, а в пеклі місця-часу не стане злічити й розподілити. Тому великій клясі доводиться шукати затули від вітру нісенітного в щирій доброчинності: взяти розумно все те, що погано лежить, і потроху давати дурням так, щоб і в них хати держалося.
Як бачимо, первень (субстрат для дрюкованих) дурощів і тут ліг міцно й несковирно. "Дурість незмірно дивовижніша за розумність: бо розумність має свої межі, а дурість не визнає жадних." Це Клод Шаброль, невтомний дослідник дрібної буржуазії, її дурощів й апокаліптичних хиб. За те й взивали його часом комуністом. Він-же й розкриває нам правдиву альхемію перевернення дрібної буржуазії в середню клясу. У фільмах Шаброля з буржуїнства що-найперше стягається покрив католицької віри, зрізаються гамівні пута християнства. А на що вони хом'якові? Хай дурненька тваринка як слід погуляє, волею потішиться! Бо "викликають смуток (песимізм) не самі люде, а те, як вони живуть.".
Саме тому в творах добродія Шаброля хом'яки вбивають, як вовки, й свинячать, як свині. Домінік Молль зафільмував кіно про хом'яка в образі несибірського лемінґа (несибірський виявляється звичайним). Це таке кіно, що переглядаючи його прихапцем, я був певен, що воно — Шабролеве.
Нікого не шкода: ані Шарлотти Ґінзбурґ, ані Шарлотти Рамплінґ, навіть Андре Дюсольє — дарма, хоч я його й давніше знаю. Не відомого мені близько Льорана Люка — й поготів.
Але жаль бере через бідолашну тваринку. Люди-людці, попри всі свої заплутані паскудства, живуть далі й навіть наміряються сплоджуватися, а безневинний лемінґ, що, за законами самої Природи, мав-би плодитися й намножуватися, безборонно, безглуздо гине — без пари, без приплоду!
То хто-ж вона, та живуща середня кляса, що й далі заховує в собі найпотаємніші й найстидкіші гріхи дрібної буржуазії, що й далі шукає крутити революцію й по дурному кому попадя віддавати солоні овочі революційні? А то ми з вами, люди добрі, як-що поталанить і не стеряють! То будьмо-ж богобійні!
Немає коментарів:
Дописати коментар