Відколи мудрі голови в Київі зломили придушеною підшкурною водою тоненькі мури метра між стаціями "Деміївська" та "Либідська", відродився, виломився-вихопився, де не взявся трохи призабутий український малокультурний дядько-балакун. Що він недорікуватий, що суржик недоумкуватий. Голос вилазить просто з черева такий самісінький, яким він і вродився з дурчання в животі, на манір Венери, що, як незвісно дядькові, вийшла колись гола з морського шумовиння.
Виступає чоловік із приводу вранішнього тиску в новоз'явленому автобусі "2М" і своєї незмоги з малим товариством у той автобус утасуватися. Він ніби спитується керувати водієм, що керує машиною, а насправді звертається до публіки, що за моєю спиною либонь склочилася в грудомаху, бо регоче єдиним щасливим горлом.
Зате дядько, гадаю, виразно двоголовий: одна голова, хоч невеличка, а туго напхана московщиною, а друга борза й недбала в переказі того всього чимось трохи схожим на нашу мову.
Ну, а зміст, поцікавиться котрий доскіпливий, а глузд? Якого-ж вам глузду розказати? Ні глузду, ні змісту в жадній із голів зроду-віку не ночувало — самий лиш сенс, товк та й годі.
Немає коментарів:
Дописати коментар