Стокгольм мені завсіди був до мисли: він такий схожий на романтичне кладовище, меморіял, релікварій, де обачні доглядачі не дають висаджувати надмірних дерев і городити зайвих огорожок. Таких гарних кладовищ у нас я не знаю. Хіба Личаківське чи колишнє Морське в Севастополі? Так то старі недоруйновані. А на нові підеш, а там стрімко розігнувся на півтора зрости обарвлений, як кольорова весільна сьвітлина, ґранітовий декольтований трафарет загиблої в розповні літ молодиці. Й далеко його знати без кущів і загород, камінно напинається він, як вітрило нашої внутрішньої любови, пам'яти й краси.
Немає коментарів:
Дописати коментар