Оце як-раз перед Першою сьвітовою — моя найулюблена доба. Коли сьвітова почалася, а надто коли вже нарешті втихомирилася, людство почало думати про сьвіт зовсім по йнакшому. Т'але мені більше до мислі гадки, що передували цьому трагічному втямленню: скільки там було людського піднесення! Живий жаль бере, як подумаєш, що то була передсмертна жвавість, а рацію мали ті, хто плекав занепадницьке emotio.
Чи-ж то боягузство — повсякчас утікати від свого часу? Та ні, бо живеш, мусиш, терпиш, не втечеш. Але яка чарівна змога трохи помандрувати від долі, й з невеликого даля вже озирнутися й обізватися!
Немає коментарів:
Дописати коментар