Буває так, що заговорю — й сама собою вривається мова: бо вриваєшся туди, а там — нема краси ні змістом, ні зразком. Тож кинеш оте й умовкнеш. А йшлося-ж просто за виніс сьміття.
Немає коментарів:
Дописати коментар