Московські марниці

 Таке: прізвище простісіньке, вкраїнське, зо два покоління мужиків і бабів перли його на вершини київських гір. А пишеться те прізвище так наче латиною: "Енеус ностер маґнус панус". Такий моцак — і літній уже чи й осінній. Пише гаряче, пише гостро, нахабно регоче, як той Станчик: невибагливі, пустомозкі сердитощі — й усе провинцияльною московською мовою. І за тим дивом, ніби за Христом у пустелю, мандрують у безвість тисячі спраглих і голодних.
А прохопився-б хоч однісіньким українським словом — і Фаетонів повіз гепнувся-б із неба й розсівся на кусні, як гарбуз, піднесений од Істини, а летючі коні мишами розповзлися-б. А за тими мишенятами — й людська мишва. Кому потрібна вкраїнська проповідь?! Послухайте лишень московських марниць!