четвер, 19 листопада 2015 р.

Ради страху

 1922-1932  десятирічка "коренізації". А слово-ж яке  "ко-ре-ні-за-ція"! Просторі треба мать у мізкові борозенки, щоб воно туди впхалося.
Україну скорінено, селянство вигризено й викурено, саме життє, здається, перестало траплятися. Все прищулилося, затаївши й духа  знеживилося; а більше  мре, хоч і живого удає.
Але лишили мову! І вона, розштурхана визвольними змаганнями, буявіє на волі.
Вільно,  хоч хвормою, а не змістом,  заговорило красне письменство, за ним і культура задзюрчала: "електрівні", "виробні", "кляса", "плян", "видатність", "невжиток"  хоч шо хоч.
Не поймуть? Уторопають!
Засмутилася, позаздростила на ті воли культура сусідська, великомовна: ну, що то за говір дурний? Мовчать, поки зуби стирчать!
А зуби для артикуляції ой як потрібні, без них і по московській не дуже потрапиш замельдувати!
Пішла буйна мовонька на Сибір...
Не минуло й шістдесяти років, як вернула "на  свої хахли"  зіссана, маломовна, облуплена, забучавіла.
То ти чи не ти? Мацають, повертають  наче вона; ну, живи...
"Електрівні", "виробні"  ви шо, здуріли?! "Кляса", плян"  клята діЯспора! "Видатність", "невжиток"  лихі перекладницькі витребеньки!
Второпають? Не поймуть!
Далася нам в тямки ота "коренізація"! Закоренила в нас невиводне бояння й нічого непочування.
Страх ламле життя, а сусіди однак сторожким оком позирають на старожитню мову нашу: як це так, що ще не переставилася?

Немає коментарів:

Дописати коментар