середу, 4 листопада 2015 р.

Переддень української мови. Ще й писемности!

 Заходить сьвято. Взавтра розказ нам одзначать, а нині тільки-но переддень української мови, ще й писемности. Взавтра все присудиться: чи знаємо ми по своєму мовити, чи знаємо писати по своєму. Чи нам сьвяткувати, що знаємо, чи нам побиватися, що ні.
А хтось і знає, сам признається, що знає,  а не мовить, не напише. Ховається чи приховує?
Як-що наша мова  міч, то де він висить, чи не взявся іржею? От як-що вона  щит, то вже знаєм, де він: прикриває безшоломну голову вкляклого.
А писемність? Розлетілися аркуші, листи  падолист. Падає листя, а на його й ми: так зручніше розбирати письмено в листі. Листі від славної бувальщини нашої.
Зрештою, вкраїнці, вже років як сто, чи що, принатурилися стрічати й церковні сьвята просто неба, зо справою в руках.
І до неба озаддям. Щоб не засьвяткувало.

2 коментарі:

  1. Не подобається. Що за зневіра та відчай у рядках? Що за меншовартість у літерах та скептицизм, загалом, у підсумку?

    ВідповістиВидалити
  2. Красненько дякую за увагу, пане Дмитре! Не забудьте сповістити, коли щось із моєї мови чи писемности припаде Вам до смаку. Оттоді віра заступить зневіру, радість обніметься з журбою, жвавий дух іздолає скептицизм, меншовартість у літерах оберниться доданою надвартістю в словах. Що-до йнакшого підсумку, то боюся, що на такі зрушення потрібен час. Поки-що далі колупатиму скалу, скільки зможу.

    ВідповістиВидалити