За право на самовизначення

Якось проти ночи сідаю в маршрутку виробництва Львівської автомобілярні, з тих, що, попетлювавши містом, перли кудись у безвість ближньої Київщини. Їде невеличкий гурт утомлених, але радих із самих себе заробітчан. Хтось цікавиться голосно, кудою саме поїде бойова машина. Якісь молодиці веселою мішанкою насипають вказівок запитувачеві.
— А ви-ж, дівчата, — киявляне? — знічев'я жартують до них немолоді "хлопці".
— Аякже, — киявляне! — щасливо запевняють "дівчата".
Яке-ж дотепне слово, як ув око вліпили! Вони, як привиди, являються Київу, а Київ, як примара, являється їм. І все це на очах у заздрісних, одкинутих киян, чужих і невеселих у рідному місті.