Ніхто так дошкульно не зашкодив нашій мові літературній, від 30-х років починаючи, як "письменні-дрюковані", най-би ся сказили. Це, в істоті речи, "леґендовані групи" в підбитих московською чужомовністю академічних кереях. Це вони колись узяли народню мову за зламаний карк і потягли до тої стадарні, де ніби почутили "єдину родину". Це вони, щоб проти води не перти, переймали все, що за водою пливе.
Це вони дали "державній" такого незалежного копняка на дорогу в язичиє, що живомовність лишилася десь у тіснині "самостійної дірки", що крізь неї ми прошивалися в новітню історію.
Сумними рядами постали на папері закони, закарбувавши, здається, навіки невкраїнське слово в українській наче-б то державі.
О, нескінченне й одноманітне, як наші степи, "управління"! Ти накрило весь Край дієслівною своєю протяглістю! А ти гадаєш, що ти — установа, управа!
Перший-кращий прохвесор вам розтлумачить, що давати на добридень не годиться. З чемними "доброго дня" й "доброго ранку", хоч цього останнього наша мова не знала ніколи, ми приєднуємося до гурту "просьвіщенних народів"!
Наші сподіванки потонули в морі "очікування", те "очікування" вже здобуло множину, більшість, усі мають по цілій купі "очікуваннів"!
А попереду бовваніє оксюморон "сталого розвитку" — стоїть як укопаний, наче до місця прикипів! Тільки-б не "станівкий", аби не "стійний"! Українці не розумітимуть своєї мови, що може бути гірше!? Тільки те, що вони її й тепер уже не знають.
Це вони дали "державній" такого незалежного копняка на дорогу в язичиє, що живомовність лишилася десь у тіснині "самостійної дірки", що крізь неї ми прошивалися в новітню історію.
Сумними рядами постали на папері закони, закарбувавши, здається, навіки невкраїнське слово в українській наче-б то державі.
О, нескінченне й одноманітне, як наші степи, "управління"! Ти накрило весь Край дієслівною своєю протяглістю! А ти гадаєш, що ти — установа, управа!
Перший-кращий прохвесор вам розтлумачить, що давати на добридень не годиться. З чемними "доброго дня" й "доброго ранку", хоч цього останнього наша мова не знала ніколи, ми приєднуємося до гурту "просьвіщенних народів"!
Наші сподіванки потонули в морі "очікування", те "очікування" вже здобуло множину, більшість, усі мають по цілій купі "очікуваннів"!
А попереду бовваніє оксюморон "сталого розвитку" — стоїть як укопаний, наче до місця прикипів! Тільки-б не "станівкий", аби не "стійний"! Українці не розумітимуть своєї мови, що може бути гірше!? Тільки те, що вони її й тепер уже не знають.
Немає коментарів:
Дописати коментар