За богобійність

 Пекла бояться й запеклі, й пекельні. Але вони не бояться Бога, бо для таких милосердя є неміч, а не сила. Щоб убоятися Бога, вбоятися власне щирої Любови, — треба видиратися на вищий щабель розвою духовного, втямлювати страх як опір загрозі наскрізного, всесьвітнього неладу, як жваву протидію загрозі втратити людське право на мирність власну і милість Божу, й стан любовної всиновлености, бо вся та тварна богоборня — ніщо більш, як розпачлива вимога любови, безсила спроба взяти її силоміць, а не право.
"Держи розум у пеклі й не розпачуй", — казав Силуян Афонський. Але небогобійний чоловік силкується тримати голову в своїм раї, й таки бере його прикрий розпач.
А пекла бояться всі — бо це просто, як мста.