Знову піст, і напощена війною Вкраїна, виголодніла, вимерзла, добре вимолена, стоїть перед загарбником, тепер не сьвяточним, а пісним. Вірить він, запеклий, у щось, у якогось свого, вічно розлюченого бога. Без віри не наштрикався-б на смертний рожен, не пікся-б на вже тут пекельному вогні. Яка то віра? Почухає потилицю богослов і скаже: "А страшна!" Коло тої віри навшпиньки зводиться шепотлива людська молитва.
Немає коментарів:
Дописати коментар