Кожне (ой, і кожна!) з нас десь собі шкодить. І частіше не собі, а нишком кому чужому. Але-ж не з серця, а так невсьвідомлено, походя. Бо життя — то великий похід без мети. Тому ще малими дивуємося ми з сьвідомих шкідників: ич, капосне! Тим часом, поки триває наш бездоладній похід, згуртовані, впоряджені бешкетники виростають у дійшлих моцаків. І псують уже докладно, методично. Дивимося на таких дорослих, а чудуємося все дитячим робом: більше з дотепности, ніж із каторжности їхньої.
Немає коментарів:
Дописати коментар