"Листопад вересню онук, жовтню син, зимі рідний брат." І не діждавши сестриці, завів зимощі наші вже звичайні: без снігу, без морозу, а тільки з мокрим холодом. Україна стоїть гола: без листяної хустки й сукні чи снігової шапки з кожухом, у сірій своїй непривабній тілесності стоїть. "Наготи старої нічим одягти.", — слушно завважує Шевченко. "Сьвята голизна, та й годі.", — трохи заспокоює Коцюбинський. А Номис і похвалити зугарен: "Полов'яний хліб не голод, пачосна сорочка не нагота." От коли пригадалося, от коли знадобилося! Прощавай, листопаде! Спокійно лягай у землю з усіма тими гарматнями, що в листопаді прилетіли й, спасибі, не згубили нікого.
Немає коментарів:
Дописати коментар