Сіно

 До пана Томари в Ковраї поз'їздилися гості й говорили різними мовами між собою. При столі посадили домового вчителя, якогось Сковороду. Той Сковорода, на превеликий прочуд усіх притомних, на кожну мову відповідав тою-ж мовою. Що-разу гість питався: "Звідкіля ти, земляче, чи не з нашого села будеш?" Коли-ж довідалися, що воно просто вихователь, дивом дивувалися.

Потім, не попрощавши панства навіть анегелянським звичаєм, навчитель мовчки підвівся й пішов до озера, на луку. Знов мовчки взяв од отетерілого косаря косу та й ну косити. Дивуються пани, а разом і косарі: в голові такенний розум, а в руках держить косу кріпацьку. Не то держить, а косить і косить.

Ця пригода дуже нагадує заїжджену совіцьку анекдоту про дорожніх поліцаїв: коло їх спиняється авто, й водій усіма европейськими мовами пробує порозумітися з дозорцями. Не домігшися-ж він нічого, їде собі далі, облизня впіймавши. "Ото розумний чоловік", — каже тут один із поліцаїв, — "скіки мов зна!" "А що це йому дало?", — відказує другий.

Отак достеменно де-котрий перекладар, поговоривши з усіма гостями їхніми мовами, хапається не за булаву, а за перекладницьку косу. Ну, й що це йому дало? А сіно.