"Мудрі люде, як то кажуть, пливаючи у гавані, з користю для себе вивчають иньших і дивляться на них ізгори, наче ті Гомерові боги з небес, що радіють не з того, що комусь щось сталося, а з того, що бачать себе непричетними до цих нещасть і почувають себе в безпеці." Ото вже розумні — аж страшно! Вони собі як ті лебеді, а кругом захлинається-топиться, сказать, всяка цікава, кумедна зьвірюка — оті иньші. Одне потопає, друге виринає — а ти-ж виходиш на рівний поверх води, ти в гавані, ти корабель, ти кораблевий копитан із корабельним щоденником у руці. Не ти створив, не ти кинув у воду тую плодь. Твоя твар незворушна. Життям створіння всяке затріпоче, а ти перебуватимеш у безпеці вищого буття. А як навіть уламок бруківки прилетить із берега й улучить у мудру голову, то мудрий уже чоловік нечутною сокиринкою порине в воду й скарбом ляже на привітне дно. Звідти спостерігатиме, як щасливими зірницями падають із невисокого піднебесного припічка супокійні, безжурні богове-олімпійці.
Немає коментарів:
Дописати коментар