От запевняють наші перекладарі, хоч я їм нікому не вірю, що ніби є така хінська приказка: "Одідрватись од громади — то як крильця втяти". (То я трохи згромадив безкрилий переклад.) Скажу на теє: не відірвеш життя від громади, як ніг од землі: хіба стрибонеш і тут таки впадеш. Отакий буде мій український одвіт на ті азійсько-тихоокіянські хитромудрощі.
З власного досьвіду беру: ніяких унутрішніх життьових спонук і поривань не чую в собі. Зате вже спонукає й пориває громада. Поки чогось кортіло, такого понаробив, що громада, далі собі живши, мусить не тільки притискати мені ноги до земного дна, але й переставляти їх. А ти вже, щоб не втратити рівноваги й не накивати, замісць п'ят, головою, мусиш ступати, й отак виходить живий діяльний чин. Громада, як мовляв, здається, Франко, — великий чоловік, але той чоловік дає малому чоловікові не великі крила, а великі ноги. Бо з великими крильми ходити по землі трохи неспосібно: великих ніг велика сила їх вам геть поперетрощує. Окриленим-же можна порадити щось таке мале, голе й збите: як ото бува в цілком готової до споживку курятини.
Немає коментарів:
Дописати коментар