Як собі хочте, а популистих ми вже не спекаємося довіку. Бо теперки всі популисті. На де-котрого подивишся в життьовій справжності — ніби звичайний чоловік. А довідаєшся в соцплетиво-соцмереживо — ні, таки й тут засів популистий: ич, як виставляється. В тих популистих одна на всіх біда: популюс — великий пан і тому дуже проханий. Популюс побавиться тим популистим та й викине геть — ще спасибі, як не злама. А де брати нових популистих, тим популюс анітрохи не журиться: він-же не громада, не люд, не народ — кругом у нім із павинячим вихилясом походжають уже нові, ще не обшугані популисті, буде за виграшку.
Немає коментарів:
Дописати коментар