Новий Рим

 От ми в смертенних "братньо-братерських" обіймах. Збоку ще "братчик" помага, щоб не розчепилися, двоєдині. А жвавий дідусик, що обсадив на Москві посаду "найсьвятішого", застерігає сторонніх, щоб не розбороняли. Бо ми ніби рідні й вірні, а ті вони — "зовнішні сили". Гарний дідок, як намальований. Якби-ж він знав, такий розкішний, як нам у тих сталевих, иржавих, пропахлих гарем і горем обіймах, бракує саме зовнішніх сил.

Напоум тебе Господи, білобородий старче! Десь там уже й торбинка в Божу дорогу тобі збирається. А що як прийдеш ти до московського раю, вдариш у браму сьвятим ціпком, а тебе й спитають тамтешні православні, якого племени будеш, діду. І ти скромно, але щиро назвеш свій малесенький народ із вирваним культурним лицем.

— Е ні, тут таких не було!

— А вкраїнці чи хоч литвини є? 

— Зроду-віку не бувало. Тут новий Рим, а не Єрусалим!