Отрута сонної волі

 Степова козацька воля наплодила багато чого. Привела вона й Донбас, ніби покритка — байстрюка. Нащадки козаків-степовиків, що сколонізували й осадили Дике поле, як і Шевченкові чигринці, не можуть пригадати:

     "За що-ж боролись ми з ляхами?
     За що-ж ми різались з ордами?
     За що скородили списами
     Московські ребра?? Засівали,
     І рудою поливали..."

Степова воля обпоїла сьміливих осадників тою безпам'ятною рутою-отрутою, що московська баба дала. І по змізернілих повітових чигринах:

     "...заснула Вкраїна,
     Бур'яном укрилась, цьвіллю зацьвіла,
     В калюжі, в болоті серце прогноїла
     І в дупло холодне гадюк напустила,
     А дітям надію в степу оддала."

І ота надія водила ті діти, аж поки в степу не здибалася їм Україна, що саме пробуркалась, витріщає очі. І такій Україні не подарували вже донбасюки нічого: ні краси своєї вірности, ні землі своєї не схотіли дати.
Правдива пересторога все сприймається перестороженими як блюзнірство чи пристріт. Пристріт або уроки. Не дурно-ж тепер кажуть "уроки історії". А ті "уроки" треба сприймати як науку. Тоді й Шевченко буде пророк і провісник змін.