Відверте суспільство

В українській мові, відмінно від референтних для нашого мовця московської з "открывать" й ангелянської з "open", дієслово "відкривати" геть не універсальне. Навіть важко сказати, до чого воно поправно прикладається: ми розплющуєм очі, роззявляєм рота, розгортаєм книжку, відтикаєм пляшку, розхристуєм груди, сьвітимо волоссям, відмуровуєм (камінну) чи розбираєм (деревляну) стіну, рознімаємо ножа. Заміри виявляються (свої) чи визнаються (чужі), злочин викривається. Хіба серце можна не тільки розгорнути, але й відкрити. Назнається невідоме. Гамерицький край Колюмб міг знайти й одшукати, хоч і відкрити теж міг. Винаходимо ми, школи заводимо (теж і відкриваємо), крамниці закладаємо, щоб бували відчинені. Стрілянину розпочинаємо, а ще рух, сполучення, збори.
Тісненько тому дієслівцеві в нашій мові. Але то за умови, що вона питома, а не "універсальна".
І прикметникові "відкритий" не пофортунило: лице чисте, ясне; лист одвертий, коли про всіх; голова непокрита, море чисте, повітря вільне. Засідання, збори і всяка всячина, що її внадилися називати "прозорими", - все прилюдне. Початок того прилюдного оповіщають, а не оголошують "одкритим".
Лишенько, а що-ж робити з "open society", яке воно в нас буде? Доведеться думати, що воно таке, ні за ким не малпуючи.