Як Шухевич

Стільки мовсковців, як у Туреччині влітку, я не бачив ніде й ніколи, навіть у самій Московщині. І такі вони щирі, що легко розчиняють у своїм середовищі й турків, й интернаціонал Митного Союзу. Не чуть демографічної кризи, не вигинув і не висклів ніхто!
Я починаю розуміти, як почувався Шухевич, коли він, як кажуть, нелеґально навідувався до ще не вкраїнського Криму трішки відпочить од своєї невпинної, приреченої війни: тішиться сонечком, морем, бере санаторійні купелі, відбуває всякі процедури, не дуже зграбною, але задьористою московскою жартуючи з пікантними медсестричками. Українською зовсім не говорить, щоб не виказати свого галичанства, бо в паперах написано, що він - Червоної Армії якийсь заслужений хохол-капітан. Одна рука голубить і пригортає вятський медперсонал, а друга знає, де в гімнастівці захована пігулка ціяніду, чи ніжно намацує руків'я "трофейного" "Вальтера". Очі бачать, а ноги чують, куди бігти, як-що буде змога втекти...
А турецьке... чи, той, кримське сонечко таке ласкаве, так мелодійно хлюпочуться сині хвилі теплого моря, так само поважного і показного як поранений хохол- капітан. І все не вщухає, не вгаває західливий базар повсюдного московства, що ніби тут і вродилося, а насправді щойно приїхало...