Сталася потеря

 Саме 368 років тому нерозумні британці стратили свого короля Карла I. 1649-рік! Нам як-раз тоді було якогось леґітимного короля аж-аж треба до визвольного нашого руху! Аби не Олексій Михайлович! А Хмельницький був-би за Карла реґентом, дириґував-би.
Скарали на горло чоловіка, а він міг иньшим послужити! Кажуть, державна зрада, буцім-то закликав утручання французького короля, свого брата. Яка ще там ізрада, як усі королі — брати?! А в нас-же тоді й прості за ту державну зраду не чували. І досі воно так: кожне ходе собі ходором.
А интервенція французька нам тогді допомогла-б. До нас-би й закликав. Такого гарного короля дурно перевели. Мали-б ми теперки конституційну монархію. І власну династію Стюартів. Ну, чи погано?
Один мій друг хоче Віндзорів просити, бо їх іще є. Настановити нашим одновладарем із довгою титулатурою, але щоб серед иньшого було "король Галицький, гетьман Правобережної й Лівобережної Вкраїни, кошовий отаман Запорозький і Кубанський і всієї Слобожанщини, а також всякої новокозацької займанщини, великий князь Донбаський і хан Кримський то-що". Отогді вже вкраїнської киреї ніхто не роздиратиме, бо буде вона почесно його, конституційно-заступницько королівська.

Два та двоє

 "Де вкраїнців два, там і лінґвістів двоє", — сказав Плужник і мав превелику слушність. Що тут додаси по ста роках? Що змінилося? Ну... тепер українці вже не приймають лінґвістів до свого гурту — не до пари, бач.

На службі в України

 Пригадуєте, як у кінці івченківської "Пропалої грамоти" Іван Миколайчук садовить на коня малого козаченка, пускає чвалем у сьвіт, наказуючи: "Людям служи!"? "Україні служи!" сказати було не можна, бо крамола воно.
Тепер-же саме час пригадати, що Вкраїна — то люде, й що-разу, як ми називаємо сьвяте її ім'я, то людей маєм на увазі.

Дві парі

 У молитвах суть дві парі: "завзяття й любов" і "зухвальство й зневіра". Є з чого обирати.

А ми собі гавкаєм

 Нині ходив на службу Божу до церкви Михайла Київського, де на всіх ектеніях якийсь бідолашний гавкав, наче пес. То я собі подумав: оце людина. У сьвіті Бог править літургію, а ми на прошеннях гавкаєм собі.

Тонка тканина

 Правда — тонка тканина: на великих і міцних легко дереться.

Життя змістовне

 Пропоную серік червоного півня рішуче не пускати — хай нам нікому ніде не горить. А взагалі маю покладне ставлення до східніх календарів: тільки раз на дванадцять років марно дожидаєш власного талану, зате одинадцять поспіль тішишся щастям всяких барвистих тваринок. Життя минає змістовно.

Стрільці "Фейсбуку"

 О, самотні стрільці "Фейсбуку", підперезані відвертістю, з одним-єдиним "лайком"-зайком при боці! Порожньо в піхвах, у сагайдаку й яґдташі — ніхто вас не розуміє, але хтось вас любить!

Босе дозвілля

 Я вже готовий до майбутнього, спричиненого роботами, а не роботами, безробіття, тільки не готовий до майбутнього безгрошів'я: роботам нічого не треба й вони не поділяться. То хай-же не буде голодним наше потомне насичене дозвілля! А як буде босим, то хай буде м'яким і теплим!

Час не кричати

 Час памфлетистих ісплив. Вони були першими, але перших уже розтоптали останні памфлетисті. Час не кричати, а думати. 

М'ячі доби

 Ми втратили здатність споглядати, це найбільша втрата нашої доби, заплата за всі її правдиві й неправдиві вигоди. Ми навчилися що-найспритніше хапати й шпурляти, й уже не можемо до ладу зібрати своє каміння та як слід розкидати його. Каміння — то взагалі не наш припас і не наше знаряддя, наша річ — м'ячі.
Парадоксальним чином саме однокультурність, що ніби-то надійно замикає сьогочасного чоловіка в соборі власного народу, найменше сприяє споглядальності. Однокультурна особа бридливо хапає чуже й поривчасто шпурляє його в чужого, кленучи й погрожуючи розбратом.
Українці вже століттями не мають чистої години на самоспоглядання, може саме тому ми навчилися його прагнути й поціновувати. Але на заваді стає доба, що розкидалася в нас своїми м'ячами.

Наречена в ґуґлі

 Як-що вам скажуть, що ваша наречена в ґуґлі, то це не значить, що вам треба її там шукати чи вона там шукає за вами. Це означає, що ваша наречена гуцулка й держиться прабатьківського звичаю. Вітаю!

Три історії

 Українець майор Ревенко подався з тисячею вояків полювати на вкраїнця генерала-хорунжого Шухевича, хотів убити. Але генерал Шухевич сам убив майора Ревенка. Тисяча вояків однак замордувала генерала-хорунжого, але вкраїнець-майор того вже не побачив.
То ти хто? Майор? Генерал? Чи тисяча вояків? Ти в якій українській історії?

За любовні романи

 Любовні романи треба дрюкувать без авторських патретів, щоб у щастя легше вірилося. А ще тра, щоб автори були з гарними-прегарними псевдами чи прізвищами: Сергій Саржевський там чи що... А що-ж і напишу! Що більше віддаляєшся від прямої експозиції, то легше зманіжено замріятися.

На оці

 Усе намовляю себе: "Ти-ж український интеліґент! Таких, як ти, — суха жменька, голодний окраєць. Ти взірець для ока всевкраїнського. Те око дивиться на тебе так пильно, що аж засльозилося!" 

Хто кислиці поїв, а кого оскома напала

 Їй-право, не знаю, чи треба Вкраїні та хвалена европейська культура. Ми любимо все добротне, а воно, бачте, дуже нетривке: трива, поки віза.
Візовий заштрик призводить до евфоричного зриву европейської культурности, що виснажує наші духовні сили й тягне за собою суворе, суто вкраїнське похмілля. 

Довге коріння

 Коли ми станемо европейцями без віз, усе сьвідоме вкраїнство, не дуже пакуючись, лавою посуне в синархічні лябіринти Унії Европейської. А хто-ж лишиться пильнувати території? А "населення", "теж українці": їм усе одно, й вони від невкраїнців культурно й так нічим не порізняються, тому й байдужі до консульств і віз. Вони вже тут та й годі.
Ось чого бояться леґітимні европейці — втрати коріння, що разом із нами вирветься з рідної землі, далеко простягнеться й геть позаплутує чужі ноги.

Ніхто енцикльопедистий

 Хочу замовити за себе статтю в українській "Вікіпедії", дуже коротку — "Ніхто". І ще, коли ласка, з однісінькою цитатою: "Як-що тебе немає в "Вікіпедії", то знай, що тебе й не було".
А я буду ніхто, але справді відбутий ніхто.

Мовне єднання

 Не чуть полонізмів і германізмів, похнюпився балак. Мова галицьких интелектуалів барвисто московиться. Так і тільки так єднається Вкраїна...

У Баришівці все єсть

 Недурно-ж до тебе притулився мій підвірок, о, добра моя Баришівко! Не остання ти поміж містечками наддніпрянськими! З тебе вийшла найперша наша історія, Грицьком Коваленком писана. Ти притулила й прогодувала нашого Зерова. Ти дала нам видавців Кульженків, малярів Бутників, поета Сороку, епископа Братановського-Романенка. Все ти в собі мала й маєш для потреби культурної, для потреби духовної. Честь свою хуторянську й долю дідичну звіряю тобі, велико славний осередку, просьвічений сьвітлом гуманности!

Не знести

 Носії московської культури несуть дуже тяжке. І не падають під тягарем лиш тому, що не знають, що несуть.

Повна незалежність

 Ми переживаємо історію на що-день: завчора незалежність була тільки підписана на папері, а нині вже вона повна. Одчуваєте повноту?

Низова демократія

 Це коли кошовий отаман скликає Січову Раду, Рада обраджує й вирікає, а далі кошовий думу думає: як іще взяти до уваги дорадчу думку перначного, бунчужного, хорунжого, булавничого, обозного, а також судді, писаря, осавула, пушкаря, довбиша, тлумача, кантаржія та й шахварів-перевізників.

Московська плутанка

 Українську культуру можна засвоїти остаточно, цілком. Як я того досьвідчив? А стежачи людей, що "вивчали вкраїнську мову та літературу", для потреб вищої осьвіти. Знати, що вони всю її геть-чисто поглинули, до крихти, до крапелиночки, й зробили річчю відрубного середового споглядання.
Назовні-ж аскетично поширюють саму лиш московську плутанку.

Недотепний жарт

 Тепер, коли нахваляюся, що нап'юся, — то вже тільки жарт. Який тужливий жарт! Влучний, але недотепний...

Наш арсенал

 Я оце тільки сьогодні збагнув, чого це в нас була вулиця Січневого повстання. То була таємна вулиця українсько-польської єдности від 1863-го року. І "Арсенал" там містився дуже до речи, напохваті, як той казав.

Далекі стовпи Здолбунова

 Дитиною мене возили до бабусі в Славуту здолбунівською електричкою. До самого Здолбунова ми так ніколи й не доїхали. Через свою лунку нічну назву він завсігди здавався мені геркулесовим стовпом на краю вкраїнського сьвіта, межовим знаком переходу в загадкове вкраїнське инобуття.
Я в те, власне, й досі зачаровано вірю. І прошу мене не розчаровувати!

В ім'я культури

 Коли вас зачіпливо питають: "А ви шо, самі такі культурні?", сьміливо відповідайте: "Так, я саме такий культурний!" В ім'я культури не гріх і збрехнуть. Як не ви, то хто-ж за неї відбрешеться?

Один народ

 Єсть один народ... А, може, й єдиний народ... Такий народ... що малороси стають українцями, а білоруси литвинами — щоб далі від гріха.

І так буде

 Нашої злуки з ЗУНР ніхто не розлучить. Бо ЗУНР немає, а злука є. ЗУНР свою тяжко виборену незалежність зробила приносом на вівтар незалежности всевкраїнської. І так буде.

Четвертий універсал

 Перший універсал — Бог. Другий — Україна. Третій — родина. А четвертий — соборність у Бозі для Вкраїни яко родини.

Вищою мірою

 Кримській автономії — 26! Клейгов — кінатов! Чверть століття — й автономія вже не потрібна: Крим теперки може бути вільний — він сам не знає, якою мірою... Вищою мірою... 

Річ віри

 Після великої над собою инквізиції вкраїнське мовознавство більше не може бути річчю науки: воно хрестилося в віру. А вірні змагають навіть у зневазі, побої й смерті.

Клієнти перекладу

 Багато хто, навіть не сприймаючи московської мови, рідну вкраїнську сприйма єдино як кепський переклад із тої таки московської. А вже як красний переклад — рішуче відкида. Бо добре перекладати — то не по вкраїнському виходить.

Що треба знати вкраїнцеві

 При будь-якому столі, де п'ють червоне вино та чорну каву, де їдять червону зернясту икру та чорний кав'яр, щирому вкраїнцеві завсігди знайдеться сьвідоме місце, бо то наші кольори, — це як рідного славня сьпівати: тільки то — стоячи, а це вже — сидячи.

Любі людиська

 Моя молодша надумала зробити товариство своєму морщакові (псевдо Банан). Вона привела йому власного його двотижневого синочка (псевдо Лимон). Але пухнастому статечному Бананові схожий на маму, верткий прилизаний Лимон категорично не сподобався. Банан заходився кричати на морщаченка й рвучко підлещуватися до всіх без виїмку сім'ян, показуючи, що йому рідне не мале облізле щуреня, а ми, людиська.

Тепер псевдо Банан царює сам у новій, купленій на двох, криївці.

Перспектива

 Диплодок озирнувся — й завважив перлинку молошної роси на кінчикові свого далекого хвоста:
— Ондечки ти, мій неоконсерватизме!

Живильна таїна

 Интелектуал має бути високо оплачений, тоді будь-яка яма буде високо пояснена. Таким парадоксальним чином незбагненна справжність Московщини стає принадною річчю несправжнього витлумачення. Єдиним дійсним чинником виступає ресурс, але його походження — живильна таїна, сьвята навіть для самого интелектуала.

Старець

 Промовисто мовчу. Минатиме мене мудрий — слово моє спростує, минатиме дотепний — річ мою висьміє. Йтиме митар — шапку мою випорожнить, йтиме простиня — в шапку мені плюне.

Голодна кутя

 Узавтра Водохреща: чимало буде сухих хрестів і мокрих нехристів.

До цури

 Дар не належить людині, зате нездарність належить людині уся до цури.

Убраний Король

 Дали перекладареві(!!!) Королеві Хваулза(!!!) на рідну мову переперти. А Король не голий: стільки тих слів і виразів зна(!!!), їх на йому(!!!) — як того капустяного листя. Кому капуста, а кому й цибуля — плачуть деякі зайці.
Усі словесно голіші на Короля образилися, а таких — більшість народу. Усім тра(!!!) було дати по сім, а там тих словес — не перелічиш! "Українська база" на галірчині(!!!) загула, як той вулик: "Не дайош!"
А я в своїй темній ложі заздро плескаю в долоні й замісць(!!!) усім знайомого "брава" стиха вигукую нікому не зрозуміле:
— Ще!!!

Як картохля

 Сім років господиня купувала картохлю в київської селянки (таких у нас чимало через земельну вкоріненість), сім год купувала, а на восьмий перестала: не така вродилася, не смашная.
— От тепер уже й годі, — каже хазяйка, — не така! У цеї не братиму — недобра картохля!
Отак і той перекладник: сім років рясно кропив, і всі слухали, як соловейка, а на восьмий щось і бовкнув.
— Еге, — кажуть, — не так! От і збрехнув, дурило!
Та й край... А сім років родючих? Загули... "Репутація" називається...
Добре бути хвилозопом чи мистцем: сім років щось робив, а де не колупни — все коверза.
— Дур воно все! Сім років — дур і дур!
— То й що, що дур? А ти постривай, воно таки хвилозоп — може що скаже...

На дереві грипенята, а грип, видно, полетів

 Теперішня хрипка не хрипить, теперішня ґрипа — як тая Московщина: тихомирна, невидимо-сильна; на кашель, нежить, чхання не розпорошуєтся.
Але собі нишком убива: грипа в гнізді нема, а грипенята на всі боки розлетілися.

Коґнітивна симфонія

 Не можу зрозуміти, де мій годинник і на що він мені потрібен.

На поготові

 Предки вкраїнців ніколи з двору не виходили, не підперезавшись, не накинувши чемерки й не насунувши шапки. Гола вишиванка внапуски — то теперішня ознака нашої безпосередньої готовости. 

Таємна призвістка

 Добре вигострив усі ножі, а різати в хаті нема чого. Який знак у тому вбачати?

Ще два роки

 16 січня 1919 року Директорія Української Народньої Республіки оголосила війну большовицькій Росії. Відтоді наша Директорія ніколи не віддавалася на ласку большовиків, не складала зброї, не замирялася — й, на жаль, не перемагала.
Отже, столітня війна триває вже 98 років. Лишилося ще два.

Разом у Київі

 Їм чуже наше героїчне позавчора, нам чуже їхнє славне вчора. І кожне силкується стрибонути в стратегічне завтра, бо сьогодні дуже сумно.

Без лайків

 Не треба мені лайки! Не люблю я лайки! А також сварки й бійки...

Трохи не готово

 І чого це осередок "Готово!" без держави видає посьвідки на европейське проживання в Україні тільки на Печерську? Ми, готові багатії, живемо по різних районах Київа! 

Тим часом

 Нині Кримському 145! Сто сорок п'ять років праці — й якої! Праці, що триває...
Сто сорок років праці, а нічого не вдіяно. Бо нічого не вдієш: "в народі тим часом рідна мова губиться, нівечиться, московиться".
Сам так сказав. І нічого доточити...

Місцевий митрополит

 Огієнко після князівських і козацьких часів був найближчий до створення української місцевої православної церкви. Він про те не химерив, він теє з молитвою робив. Але, коли вже постала його заходами українська місцева, йому в Україні не стало місця.
Попри те все він зробив собі вкраїнську місцеву церкву де-инде. Але та місцева церква на своє вкраїнське місце щось переїздити не хоче.

Мережеві интелектуали

 Ми тепер усі — мережеві интелектуали: гарно помережені, але дірчаті.

Акторно-мережева теорія

 Питомі вкраїнські слова — красні, аж червлені. Це визнають навіть якісь заховані правописні програми, обарвлюючи кривавим всяке небуденне вкраїнське слово. 

Як голому вулик

 У нас на підставі найдріб'язковішої дурниці полюбляють негайно робити вулика чи комашника. Тому завсігди знайдуться охочі йти в голі пустельники.

Щоб не було трощі

 Можна їхати повним возом, нукауючи на добрі коні: "Катастрофа, кляті, катастрофа!". Але ніхто не гукатиме: "Троща! Розбиття!".
Бо то своє слово й свій таки віз — жалько!

Змова лікарів-шкідників

 Колись то до доктора філологічних наук кортіло бігти, як до лікаря:
— Докторе, порадьте й поможіть: мене мова болить, мене культура болить!
А тепер де-далі, то все частіше хочеться скотитися авдиторними сходами, підскочити до казальниці й заволати:
— Неправда ваша! В живі очі брешете!
Або добуватися до писемного бюрка, перевертаючи катедральні столи:
— Не руште нашої мови! Не калічте культури! Не дамося!

Пункт не нашої присяги

"Населений пункт" — поняття з війни, а вираз — не нашого війська. Як-же нам боронити в себе залюднені місця, сельбища, оселі, ще й осади? "Оселя" — ще й сказати швидше: свисне, як куля, а летить таки хутчіш.

Блаженні мовці

 Блаженні ті вкраїнці, що люблять свою мову, ніколи не чувши її в доброму виконанні, боронять, не спізнавши її краси. "Томо, увірував єси; блаженні, що не видїли, та й вірували."

Безлюдна точка

 Навіть наш "Інститут української мови" обстежує "населені пункти", щоб дізнатися, як там люде балакають, бо вже не говорять. А що таке Punkt — дамо раду? Це точка, хоч би й на мапі-атласі, але точка й тільки тому — місце.
Ви пробували говорити в точці? А в пункті? А оселити точку пробували, щоб там стало залюднене місце? "Залюднене місце", що-правда, не можна говорити. Чому? Знов люде не зрозуміють. І не залюднять. І не заговорять. Але як населити точку, а тоді ще й боронити її від Московщини? Вона-ж масюпусінька! Там тихо, як у вусі, тепло, як у вусі, але й тісно, як  у вусі. Ще й глухому...

Несила

 "Україна без Москви не може..." Гм, а чого не може, цікавий я знати? Вмерти на може...

Омфалоскепсис (наше живоття)

 Чоловік засьвітлив свого заслуженого півстолітнього живота й підписав: "Мій живот". А там і справді все життя: що їлося, що пилося, на що хворілося. Ну, й вигляд... відповідний. І пуп-осередок. Подивився й усе побачив — бо хто в ті очі дивиться?

Сьогочасний омфалоскепсис без молитви Ісусової.

Бозька мова

Сьвяте Письмо пробує нам усе пояснити, не вдаючися до суржика. Тому завзяті суржиконоші завсігди кривотлумачать писане, але полюбляють виривати з його барвисті слова й встромляти собі в ґав'ячий хвіст. 

Хисткий хист

 Видима річ: поетичний дар обтяжує носія. Але, дивлячись крізь пучки на поетичні опороки,  даймо й на те, що сам поет розглядає свій хист проз більшильне шкло.

На-низ

 Бог — річка, життя — човник. Але-ж і чоловікові дано: й весло, й плисти, й потонути.

Добра путь

 На нашій київський околиці — колись далекій, а тепер і не дуже — вже віддавна пролягла вулиця зо звичною московською назвою — "Добрый путь". Учора відвідував там знайому й завважив, що назву переклали й зробили це по хазяйськи — "Добрий шлях": мовляв, гостинець широкий, шлях битий. Правду кажучи, трохи підхлібили узвозикові.
А я собі думаю: це-ж добра путь, певна, от що! І куди-ж то вона пролягла?
Зорієнтувався за бусолею, а воно — на північний захід. Шлях хоч і не битий, але путь певна...

Любов і знаття

 Можна любити Вкраїну, й не знаючи її. Але, щоб Україну знати, треба її любити.

Гоголева посьмішка

 Москва сьміється, як Гоголь: спершу з України, а потім божевільно.

У Київі мороз

 Людей найбільше цікавлять факти: от у Київі мороз. А пов'язані з фактом постереження й висновки нікогісінько не обходять.
Але доводиться робити самітні постереження й висновки. І писати "Люборацькі". А потім пити, як Свидницький: самому, без читачів. Головне — не впитися. Бо в Київі мороз.

Тілесна таїна

 Їсти-пити — сута фізіологія. Здається, кожне тіло їсть і п'є окремо, скільки саме зможе, а потім самотужки переживає наслідки їдіння й пиття.
А насправді — як-же воно єднає організми!

Різдвяна історія

 Одна надхненна московська мандрівниця багато подорожувала — скелелазила й долала труднощі. А труднощі зростали, бо пані шукали Шамбалу.
Якось на Різдво Шамбала таки знайшлася — гора роззявилася й претвердо сказала:
— Женщина, вам к православию! Проходите, не задерживайте!

Добре село

 А в нашому селі на Сьвят-вечір немає снігу, тільки паморозь. Зате наше село зветься Бюсі й гордо стоїть у Бурґундії — нам і так добре.

Не щерба

 Навіть Щерба, московський мовознавець у Петрограді, професор, доктор філологічних наук, фонетист, лексиколог і лексикограф, не уник того, щоб його прізвище вимовляли з хибним наголосом.
Зате тепер його ніхто не плутає з юшкою-щербою.

За втямливість

 Напишу, й затираю руки, що теє написали: "Оце вже добре! Оцього вже ніхто не второпає!"

Біотоп

 У Швайцарії на католицькій мші мундартською мовою до ектенії додають прохання про біотопи. Приблизно таке:
— Господи, ми згрішили автобанами, збережи наші біотопи! 

Вичерпне джерело

 Пам'ять — корисна викопина. Пам'ять — викопуване паливо. Пам'ять — вичерпне джерело наснаги.
Як-що її не стає на те, щоб обігріти велич мертвих поетів, то на що сподіватися тобі, ще живий усний прозаїку?

Приємне життя

 У варварській країні германців приємно бути культурним українцем. У католицькім краї приємно буть православним. Приємно бути культурним українським православним.
Але я повертаюся на Вкраїну. Бо не шукаю приємного життя.

Голе джерело

 Приоцьке Бюссі лежить коло Оцького лісу, того воно так і називається. Колись місцеві селяни боялися ходити до лісу навіть по хмиз. Бо в хащі розташувався натуристський кіш, там бігали, як мавки й лукаші, голісінькі нудисти.
Але потім натуристи забралися з натури. Їм стало нудно: одне до одного вони звикли, а більше їхнє біле тіло не цікавило нікого, крім голодних, як вовки, лісових комарів.
Коли нудисти втекли до текстильних джунґлів, комарі зникли, а на голій галявині заджорелилося цілюще джерело.

Краса й користь

 Лисому красно в картузі. Дурному корисно в шоломі.

Дві долі

 Хто багато пише й говоре, має перед собою дві долі: або геть забути мову, або таки її спізнати.

Спостерегання

 Дуже нудно мене стежити. Бо я споглядаю.

Як помирає село

 Теж помирає й французьке село. Бурґундське Bussy-en-Othe помирає гарним і здоровим, щасливим і заможним. Помирає коло манастиря, коло Покрови. Помирає околишньо чистим, накрившись биндами чорних доріг.

Хто-б так не хотів?

Спасенна краса

 Ні, Краса не порятує сьвіту. Краса є властивість і складова спасенного миру.

На вітряк

 Переїздячи Бурґундію, бачив на рівнині вітрячки — як ті коліщатка на ніжках. Відновлювана енерґія, от що! Але подейкують, що через них не раз уже загибали мандрівні птахи. Я спершу гадав, що перетомлені літуни намагалися сісти на вітряк, як на дерево. Але-ж ні: вони просто не помічали лопатнів і летіли в повітряному вирі прямісінько в обертове колесо.
Отаке ти, мандроване життя! Виринаєш із виру з обтятими перами, а до вирію ще плисти й плисти.

Безвізовий стан

 Їхав Европою в авті, переїхав три країні. Скрізь те саме: такий туман, що не видно віз. Природа зробила мені, горопашному неевропейському вкраїнцеві, безвізовий режим. Але кому сюди треба?

Пилат

 Має слушність один знайомий гамерицький мовоборець: Україна всюди. Куди з душею вибрався, там і вона з тобою, як боклага коньяку "ХО".
Я живу на пагорбі у Швайцарії, він так і зветься, по нашому — Горб. Він — горбочок по-під горою, а гора — Пилат. Височіє той Пилат, здається, над усією Европою височіє. Навіть над стражденною путтю Христовою, дбайливо в балчці відтвореною — Via Dolorosa, і над білотижневою швайцарською Ґолґотою.
Пилат, з його недомислом і байдужною зверхністю, що підноситься до хмари над земною долею Христа, — то найвища вершина сьогочасного цивілізованого сьвіту. 

За левитацію

 Пригадалася мені одна баєчка з життя йоґівського. Колись давно завітав до гамерицького краю индійський учитель йоґи. Зібрав людей-гамериканців, почав їх потроху вчити всяких вправ, а далі й на духовне по волі навертать. Отак повчивши легенько, побачив, що вони вже й самі потраплять вправлятися, призначив з їхнього гурту учнів-напутенників та й поїхав собі до коханої Индії, осередку всякого духовного гаразду.
За якийсь там час удячні учні шлють своєму ґурові листа: так і так, приїздіть до нас побачити, чи не схибили ми де на йоґівській дорозі, ще й потішитися мізерними здобуточками нашими. Старий йоґин приїхав, та ще й не сам, а з своїми наслідовниками индійськими. Посиділи, повправлялися, далі почали ставити питання вчителеві. От, кажуть, лишили ви нам манускриптика — "Як досягти левитації" називається. Ми почали помаленьку розлітуватися, й теперки шугають майже всі, але так низенько-низенько. Як-би то нам і всправжки злетіть?
Индійські гості тільки руками розвели: той рукопис, одказують, — старожитня надібка. Колись-то люде вміли, а тепер що-ж? Серед нас, теперішніх, ніхто не літа. А як ви вже ширяєте, то чого-ж вас і вчить? Ви самі кого хоч навчите.
Та й забралися собі здорові. Бо Гамерика — сила. І не тільки що цієї байки.

Новорічна милість

 У Покровському манастирі в Бюссі, в маленькій, темній Покровській церкві французький новий рік зустрів читанням невсипущої Псалтирі, а вкраїнський — Ісусовою молитвою.
Мій тридцятий церковний рік!
Господи, помилуй мене грішного!
Господи, помилуй нас грішних!
Господи, помилуй обтяжену нашими гріхами Вкраїну!