Червак часу

 Шістдесятлітній дядько з срібною сивиною, з вугляними вусами на пещеному засмаглому виду — сама шляхетність і достойність. Тільки в кутику долоні між бецманом і вказівцем, це-б-то між великим і пузвеликим пальцями, там, де бренить якась вразлива акапунктурна точка, забито розляпуватого синьозорого червака, а певніше то було гадя-почварок, що так і не сталося повновартним змієм. Восьмирічним зачуханим хлопчачком бувши, десь у закинутому бомбосховищі, у присьвіченому лойовою сьвічкою кутку, дався він товаришеві, щоб той припеченою на вогникові иржавою голкою з засьміченими чорнилами видряпав йому на видноті "наколку". Лаяли мати, били батько, а потім десятками років, дорослішаючи й вилюднюючи, він ніяково пояснював, що то за знак: дурний був, молодий.
Тепер у літньому віці, в літньому напівголому збіговищі, його оточають схожі на дрібно списані папіруси шкури молодих і мудрих. То хто-ж був дурний, скажіть-но? І коли? Червак часу й смаку по зміячому, але беззубо ковтає свого хвоста.