Давайте не давати!

 Рекляма канючить уваги: "Давайте разом те, давайте разом се!". Еге, давайте, та ще й усі разом! А поодинці не можна давати? А видавцем — щоб не всі кешені зразу вивертать? Нум не давати! Не даваймо! Дайте нам спокійно не давати.

Зверх сну

 У вранішньому метрі гарна молодиця, що десь на ще раніших зупинках спритно вскочила сидіти, знов зручно спить. Це тривання того сну, що був уночі, розкішно солодкого, як задніє. Просто тепер він прилюдний — у метрі. Однак про людське око наповерх справжнього сну вправна рука понамальвувала несправжні, але такі хороші великі очі, брови як шнурочок, коральові вуста. Й оця "ікона стилю" тепер спокійно приховує від людей неспокійне море бурхливих, уже передробочих марень.

Золота осінь

 То добре, що хвилозопия навчила мене: цей сьвіт Божий, але сам у собі не має що-до мене жаднісіньких намірів. Инакше я дитячим робом повірив-би, що золота осінь воює на вражому боці: ось лицар у золотій лицарії безпешно вихвачається поперед болотяного війська й, легко блискаючи ясненькою, сувенірною зброєю, кличе їх під тепле сонечко ступати по твердій, зручній і приємній для ходу, чужій, так яскраво закривавленій землі.

Цілосьвітня піч

 Я-б ізгодився бути за компоніста, але так, щоб не знати нот: не хочу наскрізно бачити великої таїни. От у письменстві мені ніщо не на заваді: ні знання літер, ні самих слів, ні аж унівеситецька осьвіта, ні переклади на сценарних і письменницьких курсах — все одно я просто колупаю цілосьвітню піч.

Самописки

 Багацько людей навчилося писати самописки — то вже з писань знати. До школи вписалися, а школа їх прогуляла. А ще знати, що й решта все — самоуком. А то й просто якимсь "уком", навіть не напинаючи "само".

Несподівана дуля

 Усі свої твори треба конче публікувати. Так хтось знайомий, хоч, може, й не хотячи, а таки наткнеться зненацька та теє писаннячко. Вчита, неймовірний, і, ошелешений, приголомшений, одійде. Бо буде то йому як несподівана, незаслужена дуля.

Писаннячко дрібнесеньке пописане криво

 Нарешті я дошукався причини того, що вчені промовці, намісць звертатися до людей із простим і щирим живим словом, уперто, хоч і невміло, читають якісь свої мудрі статті на публіку. І як-же просто! Ті мудреці гаразд знають, що самохіттю їхніх писань ніхто не читатиме. "Ах так! То я тобі таки вичтаю! Як стій! Отут уже на конхверенції нікуди од меї науки не втечеш!"