Людина пливає в воді часу. Як риба. Й так само як риба, не може довго перебувати на березі, звідки видно, де проти води, а де за водою, де минуле, а де й майбутнє як блешня блисне. Є тільки терпляче, терпке тепер, тпру-тепер.
А тут війна в стольному городі Київі. Й городянина чи пак міщанина почало де-далі, то все частіш із річки викидати на берег. Хекаєш, хакаєш, вирячаєш очі, пробуєш висолопити язика, дак і того нема — де та анастезійна східня хвлозопия, де ті вороги трупом пропливають, як над Стіксом неживі журавлі? Чи цим річищем та чи-ж у теє гирло? Добре на березі, та тільки не скороминущій міській рибі, що не лишає на життю навіть подряпин.
Немає коментарів:
Дописати коментар