Старчоводки

Бабусі, хто має, водять дідусів. Ще замолоду вона все слабувала на щось жіноче, ніким до кінця не розгадане, до кінця не зцілене. А він усе злостував, лютився, як той мороз, пирхав, бадьорився. А потім раз! - і бабусенька сама дибає, куди знає, а діда вже вона водить. Він і не стане, й не сяде, хіба ляже, де не треба. Сам не поїсть і не вбереться, не вмиється й не втреться, ще й забуде зажити ліків, а без них-же навіть і не бовваніє.
Є таки надія на конечну гармонію. Але чогось я не хочу, щоб мене водили.