На смерть "України"

 Як сибволічно: "Україна" зійшла з цього сьвіту, а "Київ" усе дише. Все пережив: відео-сальони, безборонне пірацтво-гайдамацтво, шапкогнучий, але безпрокатний прокат. Велике то щастя, що саме кінотеатр "Київ" був моєю першою любов'ю, хоча й другим місцем, де я дивився кіно. Першим був клюб "Заводу шампанських вин", що стояв саме напросто нашої хати на Сирецькій улиці.
СССР вірив, що може виробляти саме шампану, а не просто іскристе вино. Шампанізатори, пришвидшені та прискорені на тяжкій роботі, діставали пізнє право на відпочинок. Клюб мав і книгозбірню, але, звісно, найголовнішим із червоних красних мистецтв було кіно.
Ми з батьками тоді ще втрьох відвідували вечірні сеанси, прихопивши для мого збільшеного дошкільного живлення шкляничку з борщем. У клюбі вікових обмежень на фільми не було, тому зловісний, непереможний  Фантомас смакував "саме як то часом восени буває борщ з квасолею разом."
Кінотеатр "Київ" став моїм першим театром і першим палацом. Він був такий розкішний, що саме слово "розкоші" здавалося зайвим у словникові. Бо крім кінотеатру "Київ", нічого розкішного в місті Київі, здається, не було. Тож не диво, що туди збігалося стільки люду. Коли гасло сьвітло, заля ставала ще пишніша, ніби їдальня в таємничому палаці з "Кралі та прочвари" Жанової Коктоєвої. Але замісць їстися, нерозпакований борщ ціпенів і холов од захвату в своїй баньці. Яка там квасоля — тільки льоди!..
Але й "Україна" була гарна, добряча. Шкода, що ми її втратили. Навіть сьвяте ім'я не оборонило її. Найприступніше з мистецтв, кіно, стало так само непотрібне, як і решта мистецтв, уже геть незрозумілих. Тому з кінотеатрів годилося-б наробити музеїв. І пробувати туманити, знаджувати людей і цими картинами.
Аж ген мріє-бовваніє конструктивістський храм кіна — "Жовтень". Чому "Жовтень"? Що сталося в жовтні й коли саме скоїлося? У жовтні було кіно з борщем...