Про життя вічне

 Хто вчить про вічне життя, той уже не вчитель і не буде йому заплати, навіть окрайця ззісти не буде. Бо вічне життя — то страшна наука. Тому з напучливих пророків так легко роблять мучеників, що вони просто голі й босі, голодні й холодні, почуваються щасливі й пробують їсти хліба з якоїсь нешкільної праці.

Сонце в голову

 "І як-що темінь нам голову сьвітлу затьмарить, не досить, щоб посилало що-дня сонце проміння своє." Темну голову тільки напече — от що буде, а в порожню зазирне, осяє пустку, а люде судитимуть: "дурний — аж сьвітиться!"

Гострий розум і міркування

 "Гострий розум у багатьох, та не навчилися міркувати." Не тешеться бритвою, не геблюється. Гострий розум мало не силоміць упихається в голову від науки, наче голчана подушечка намісць справжніх мізків. І велика мережа желіпає: "Впіймаяся, тут маю все, а тенетів не бійся, бо тим гострим розумом усе поміркуєш собі, все покраєш."

Істинні в брехні

 "Мудрі й у забавках розумні, й у брехні істинні. Істина їхньому гострому зорові не здаля бовваніла, як простацький розум, а ясно, мов у сьвічаді, виставлялася, й вони, забачивши відразу живу її подобу, вподобили її в різноманітні тлінні хвиґури." Ну хіба-ж не гарно сказано? І простацький розум побачить, що гарно! Й чималенько ми бачимо тепер таких, що "й у брехні істинні" виходять. У забавках вони розумні, не перебирають міри, щоб не схибити потім ув "істинній" своїй брехні, що виставля від себе хоч тлінні, тʼале імпонентні хвиґури.

От, що спадає на думку, хоча Сковорода, найпевніше, мав тут на увазі мистців і їхні тлінні, бо знищенні й зникомі, твори. Хоч мистецтво й штука, хоч воно й штучне, тʼале тільки випавши з його, гострозорий мистець може стати низькоокий і втратити істинність посеред брехні, й зробитися істинно брехливий. А починається все від того, що він умачає свій хліб у неосолену сіль сьвіту сього й запиває його сьвітовим п'янким вином.

Видкі молодощі й хистощі

 Йому не тра барвисто вдягатися, як та весняна клюмба, бо він іще безмежно молодий і безмежно обдарований. А я оце полапав по червоножовтих кешенях і намацав там усьому межу — навіть без дірок. Та й безодні життя й хисту стали такі крізькі, а тому далекі й порожнюваті. То я вже яскраво вберуся й гарно себе поводжу.

Озирнутися й обізватися

 Оце як-раз перед Першою сьвітовою — моя найулюблена доба. Коли сьвітова почалася, а надто коли вже нарешті втихомирилася, людство почало думати про сьвіт зовсім по йнакшому. Т'але мені більше до мислі гадки, що передували цьому трагичному втямленню: скільки там було людського піднесення! Живий жаль бере, як подумаєш, що то була передсмертна жвавість, а рацію мали ті, хто плекав занепадницьке emotio.

Чи-ж то боягузство — повсякчас утікати від свого часу? Та ні, бо живеш, мусиш, терпиш, не втечеш. Але яка чарівна змога трохи помандрувати від долі, й з невеликого даля вже озирнутися й обізватися!

Тривожні місця

 "Знай, що всякі місця мають свої тривоги.", — завідомляє Сковорода. Знаю, знаємо. Вже другий рік пробуємо посунутися з тривожного місця на своїй, такій різній, землі й по чужих землях — невпокійно всюди. Ми тепер народ розкиданий, людність розвіяна. Але зібрані всі в часі, місці й тямі тривожних.