Невмерлий Совко

 На окуповані вкраїнські землі прийшов Совіцький Союз. Більше, здається, не було чому прийти. Нещодавня РФ? Невмерлий Совко таки справді прикидається зеленою варварською країною. Він тепер може робити те, чого СССР не робив за життя: палити книжки, забороняти мову, катувати й убивати за саму тільки фактичну приналежність до вкраїнства. Вони, бач, молоді варвари й поширюють свої молодощі на нові випалені й ущент зруйновані території.

Нічим иньшим, як видряпуванням мерця Совка з могили, пояснити цього не випадає: він живий, він ще не вмер.

Іще не вмер

 Зоїл був сохвистий. І всі критики сохвисті. Спитайтеся в Арістотеля. Тому сохвизм іще не вмер. А тільки хвилозопия.

Всі наші — вічні

 Боже, ти Бог живих, а не мерців. Мертві прийшли до нас битися, щоб своє ховати. "Хай ховають!", — сказав був Ти. Порадь-же нас, як нам оживитися й як оживити всіх наших вічних.

Імпет

 От іще одне слово відшукалося — "імпет", тепер, на жаль, корисне. "Імпет" — потужний повітряний удар, їх тепер є, й дуже б'ють.

Чи знадобиться кому? Тепер і "хвілологам" зайвих слів не треба: зо свею жменею не знають що робити. Кури слів не клюють, свині слів не їдять — замислилися вже й кури, й свині. Та я напровсяк підкину в коритечко. Бо дуже вже імпет од отого всього.

Не останній день

 Якби сьогодні був останній день щось мовити, то що-б сказонулося? А для багатьох-же він таки випаде неприродньо, вмисно останній. Привчилися вже забобонно казати "крайній", не чуючи в слові "край" потужного удару на ґвалт. А от "останній" — це що зосталося. Ще зосталося. Чи марна й моя віра в слова?

Якби нині був такий день, то чи не сказати, що медом мудрости сам не налижешся, а чужі й куштувати не схочуть? Близько хліб, та не вкусиш, є хліб, та врізати немає ножа. Чую слово останнього дня, але ще він не останній, тому може вчувається.

Своя воля ІІ

 От ходити за народньою волею ми вже, слава Богу, навчилися. Того й називаємося "демократія", "народовладдя" — гордо та пишно. А от перти проти дужої, від каторжної свеї злости потужної ідеології ще боїмося — зразу приматкобожуємося. Чи то несумісні речі?

Друже час

 От ми й стріляємося з тобою, друже час! З луків стріляємося, чи що? Я — все в землю, бо не хочу бити. А ти — завзято, та ще поки не можеш поцілити. Поєдинок.

А коли настане твоя подуга, то вийде мені воля від нашої дружби. Бо розчинишся й ти сам у вічній нетлінності. То хай триває герць: спершу веселий, змагальний, а ближче до краю — повільний, але певний.