Не туди хата

 В українців мало трапляється прізвищ, що вітали-б справне господарство й відзначали тим господаря. Нема в нас, як ото бува в иньших народів, родових прізвиськ на штиль Зеленого Лану, Широкого Поля чи Любої Господи. У нас більше полюбляють закарбувати до сьомого коліна, що хтось із пращурів був Носатий, Коростявий чи просто Бевзь.
Але маєм Нетудихату! Таке пильне народнє ставлення до маєтної невідповідности дарує надію, що й з майновими декляраціями якось-то все буде добре. 

Натуральна бунтація

Тепер той, хто ходить не татуйований, має влітку носити довгі рукава й холоші, а також комір під горло й, бажано, рукавички. Це щоб приховати неприємну для публіки брутальність не прикрашеного тіла. Це простацький виклик культурі: дивіться, я геть не дбаю за красу свеї плоти, навіть не оздоблюю її взорами. Ось вам, чищені, миті, напахані, нате!

Віночок правд

 В Україні можна застосовувати поліграф, але не можна застосовувати детектора брехні. В нас не брешуть, зате правди — ціла біологічна різноманітність. Тому й потрібен багатописець-поліграф. 

Generational gap

 Діти потребують тільки любови. Але дорослі любов'ю не торгують.

Без кільчення

 У нас міряються осьвітою завжди, а вихованням — ніколи. Бо осьвіту мусиш купити, як воду, а там пий чи не пий, а в землю вилий. Але, виливши в землю, ніхто не хоче спостерігати проростання.

Біла спека

 Спека не дає спокою, т'але привчає до білого й просить вічного спочинку. Тільки найзавзятіші в спеку мокнуть через чорне: пекло-ж. Не сприймають антиномій, одкидають можливість сьвятощів і потойбічного життя після посейбічної муки. Сліпуча спека змушує заплющувати очі — й де-кому в собі чорно.

Без палітри

 Кажуть, сім з десяти ангелянських слів десь позичені. Щонайменше три з десяти — позичені в французів. І то найліпші з усіх. А ще вся латина, ніби не в французів узята, ще від суто французьких — похідні; ще військо, право, дипломатія, мистецтво, кухня й дрібниці на кшталт архітектури, авіяції, автомобілярні й усяких иньших "а" й не "а".
Але, як-що не знати французької мови, того можна не помічати.
Як-що-ж не тямити й самої агличанської, то можна просто не журитися.
Хто не знає балакати чужим мовами, перебуває в свойому мовному супокої. Багатомовна душа, замісць просто почувати, старанно перекладає почуття.
Хто не знає жадних мов, перебуває в суржиковому спокої. Суржиковий спокій — бузковий, фіялковий. Бо, тільки в такі барви убравшись, можна не примітити наявність у сьвіті будь-яких иньших кольорів.