Страх Божий

 Питають цікаві люде: чому в нас попереду всього йде страх Божий? Як-що ми так віримо, то чого-ж не тішимося, не радіємо, не розважаємось, а боїмось? Виходить, хто не вірить, той може втішатися собі, а нам зась?
Одна річ — не йняти віри, иньша річ — не боятися Бога. І безстрашна віра може великого бешкету накоїти. Ми починаємо від страху, щоб страхом не скінчити.

У Соц-Сіцях

 Штука виступати в громадському безмежищі, відомому під красовитою назвою Соц-Сіцях, полягає в умінні написати цидулу там, де можна обійтися одним рядком, і перебутися одним рядком там, де годилося-б мовчати. Загалом беручи, то майстерство навіки закарбовувати те, про що й говорити годі.

"На" чи "в"?

 Московські видання геть-чисто всі покинули бавитися в терпимість-толерантність і пишуть та говорять тепер тільки "на Украине". Мовляв, так наказала сама поправна мова московська, чого-ж гулятися?
Так і англомовці не так що-давно обстоювали за тим, що треба казати "the Ukraine". Далі зрозуміли, що вже не "the", то й не обстоюють більше. Була частина, а стало — ціле. Іван Огієнко в своїй "Рідній мові" завважує: "... це взагалі скрізь відбивається на нашому мовному окресленні обширу: при всьому, що є окреслена цілість, уживаємо в, а що є тільки його частина, уживаємо на". Виходить, питання тут не нормативне, а політичне: дуже кортить усе робити на...
То чи ми зацілілі чи вже пошарпані? А що-ж: нам в Україні стояти, в ній сідіти, в неї ми й ляжемо...

Перше вересня

 Перше вересня. Країна принагідно в українських строях. Розперезані чоловіки в вишиванках на випустку: ніби їх з печи збили, й вони вскочили в перші-луччі штані. Де-хто з цивільних навіть у серпневому польовому однострої. Що тісніше наближаємось до магми питомого народовства, то легше обпалити обгортку й наличко. А таки я любив і любитиму шараварництво.

День знаннів

 Хоч до школи нині й не ходив, але й досі цікавий до всяких знаннів. От узяти хоча-б церковнослов'янську мову. Болгари невимущено вимовляють "єштє молімся" на літургії оглашених, "шт" замісць "щ", бо таку мають мову. І ми ще молимося, але як? У церковнослов'янській мові руського зразка зовсім не має звука "ґ", але де, в якій київській церкві ви це почуєте? У Київі та книжна мова звучала з рідним "г", з тим вона й перебралася була до Москви.
Тепер не те: московити "гекання" на глузи беруть. Усупереч приписам літературної московської мови в словах "Бога", "Господь", "благо" й похідних чуємо в них (і в наших визнавців) "бока", "ґаспоть", "блаґа" й похідне, бо ще й приакують старанно. Слов'янська мова неакуча, зате акуча й ґелґотлива сучасна річ говірна на Москві.
"Політична пільга в Росії є пільга й українознавству", — писав Грінченко. Oh well... Дай Боже нашому теляті вовка піймати. Ну, це ще нескоро. А поки що дамо самі собі пільгу говорити на "г", на "о" й не оглушувати в церковній мові. А там, може, дійдеться й до вимови "і" на місці "ѣ". Як Біг дасть...

Людям заохота

 Американці бідкаються, що їх ніхто не любить, а вони полюбляють усіх. Московці нікого не люблять, а їх усі полюбляють. Не що давно навіть спекалися родичів, що їх повинно любити — тепер нікого.
Українці мають полюбити себе самі — це стане чіпкою пошестю й перехідною хоробою для майже всіх довколишніх народів.

Нецілковита схожість

 Як-би наші діти були подібні тільки до нас, то вони були-б цілковито сповнені лиш нашими вадами, ґанджами, хибами й приганами. Слава Богу, що вони примудрюються вихоплювати з темряви часу де-що із чеснот наших багато пристойніших пращурів.