Мав без матні одні холоші, і тілько слава, що в штанах

 Москва відкидає всяку згадку за нехибний суд, що чинитиметься людям правотою, натомісць уводячи сьвідомість унутрішньої правди, незламну слушність власних завваженнів, не признаючи нікому ні в чому рації. Тому наш народ і придумав здавна: "Служи Москві, Йване, а вона-ж тебе й гане!". Тому й називаємо ми московським місяцем довгий час і погрожуємо: попам'ятаєш московський місяць! Тому й називаються в нас пенею московською  безпричиновий прикліп чи ґдира-чоловік.
А ще-ж у нас кажуть: "Пишається, як московський лапоть", "Росходився, як московський постіл". Що-ж, і розходивсь, і пишається, й іще попосоває ногами: в одній холоші — своя правда, в другій — своя-ж правота.

Знаємо з книжок

 Розвідники й притичні до них радники — то створіння з буйною, але обмеженою уявою. В цьому вони нагадують зворотникові рослини в хатніх вазонах помірної півночи. Маячний шал в окремо взятому тежикові править за неодмінний закон природи. Але над цією розгнузданою "природою" витає твереза рука, що відхиляє фіранку, кропить водою, добрить ґрунтець. А коли треба — розсаджує й пересаджує рослинність по нових горщиках.

Повість без повсти

 Читаєш першого-кращого вкраїнського (дуже красного!) письменника наших днів: гостросюжетно, гостроцікаво, гостросучасно! Т'але хочеться вхопити обережного повістяря за руку на якомусь ніби жвавішому звороті, потягнути — побігти-полетіти до стрімкого урвища, а під спадистою стромою — гарний одвершок, а в таємничім низькодолі — вишукані долиняни. Плигонути-полинути-полетіти, почути, як гупнув оберемком нелетючий письменний. А самому — дати крилам лиха...
Та де! Перечепишся за якесь повстяне слово, пурхнеш долідзьоб на плетену долівку — й тільки й побачиш вайлувату спину письменника, що впевнено пошкандибала до виходу — в снопи...

Гнучко та в'юнко

 А добре-ж, коли велику державу провадить правник! Ну, це-б-то справжній юриста: метка, викрутна, вигадлива голова. Це якось управнює, еге-ж? Те, що якомусь невченому здається крадіжем і шахрайством, одразу набирає широкого й глибокого, й тільки тому незбагненного глузду. І безпорадне стає порядним, і непорадне — парадним...

Крутилися й гасли

 Ет, а шкода таки, що нам забракло щирих бандерівців! Нема кого куди послать поганяти гуси...

Ave, Caesar, Imperātor, moritūri te salūtant

 Коли сам цар нарешті зволять оглядати нову велику земельну посілість, його вийдуть вітати радісним покликом бабусі й дідусі в народніх одностроях всякого люду, що доживає віку в демографічно збанкрутілому Криму. В барвистій дзюркотливій шерезі обабіч кортежного гостинця виставатимуть із перії двоє в запасці й вишиванці з найбільшим, прибитим цілою головою соли, короваєм. Вони виголосять заздоровне слово кримсько-вкраїнською піддержавною мовою, давлячись і хриплячи від ненависти до калинової.

Кварта повняви

 Яке то щастя для дядька Великим постом вихилити, при яворі стоячи, кубушку пивця, ніби як болвохвальський прапращур наших русичів! Маленька сьвітова втіха! Така маленька, що на Страшнім суді  її можна й за спину заховати. Така дрібненька, що можна нею заглобити голечного просмичка в Царство Небесне.